8. 3

Соломія з жахом відчула, як всередині неї підійняла голову та... Інша. Непоборна темрява повзла від живота до інших кутиків тіла, чіпляючись за свідомість гострими пазурами. Застигла і навіть не намагалася їй завадити, бо те, що шкірилося напроти і повільно підіймало в її бік лапу, було набагато страшнішим. Без неї їй просто не впоратись!

Раптом відчула, як руку тягне донизу і подумала, що її намагаються відірвати. Від того смикнулася, скинула на землю з полички пару паперових рушників і з жахом обернулася. Поряд стояла Лейла. Це різко привело до тями. Ніби винирнула нарешті з холоднючої води.

— Тобі теж той дядечко не подобається? Він жалюгідний!

Соломія не думаючи взяла рушники, які подала дівчинка, і поклала їх на поличку. Серце досі калатало.

— О, Голко. Ти теж тут! — мала погладила кішку, від чого та замурчала.

Дивно, та вона відразу впізнала в дорослій красуні мале кошеня. Але бентежило не це. Обернулася знову до телевізійного маніяка, але його вже не було… Зробила глибокий вдих і сконцентрувалася на малій.

— Жалюгідний? Чому?

— Не знаю. Так мама з татом кажуть. А я кажу нещасливий. Мабуть, то одне і те ж.

Дівчинка знизала плечами. Її світлі косички смішно підстрибнули. Яскраво-жовта сукня красувалася блискітками під сяйвом ламп. Ледь не боліли очі. Хм… А її присутність заспокоює!

— І що, зовсім не страшно з ним стикатися?

Дівчинка раптом поставила ляльку, яку вертіла в руках, назад на поличку і глянула прямо у вічі.

— З нещастям? Не страшно. Воно обирає тих, хто тягне до нього руки. Інших лише кусає за пальчики і все. О! В тебе таке гарне волосся! Так гарно в’ється! Теж таке хочу!

— Що?

Вдруге ледь не посивіла від страху, коли на плече опустилася важка рука.

— Ми тебе загубили. А це твоя нова подружка?

Тато вмів справляти враження на жінок. Навіть на маленьких. Але, коли він опустився до рівня дівчинки і  підморгнув, Лейла на зашарілася, а сама хвацько підморгнула у відповідь. Татко засміявся.

— Ось та дівчина, перед якою ставатимуть на коліна!

— Так і буде, але не зараз. — Лейла відповіла впевнено, чим знову викликала усмішку.

Соломія відчувала, як тиски опадають з грудей і повзуть по тілу донизу. Ніби відкат від шаленої порції страху. Дивно, що Голка мовчить.

— Що про це думаєш? — запитала у кішки.

— Про що? — обізвалися і тато, і дівчинка, яка знову вертіла у руках ляльку.

Голка лише очі закотила.

— Казала же тобі говорити подумки, щоб не привертати увагу!

Соломія закрила очі, намацала жовту нитку і спробувала надіслати думку смскою. Ніби вийшло.

— Темна сутність вчепилася в того чоловіка, але тобі ще зарано туди лізти, тому нічого про це не думаю. Окрім того, що варто триматися подалі!

— Солю? Ти чому зависла? І нащо тобі весь цей мотлох?

Тато з подивом оглядав її корзину. У відповідь лиш змогла з себе вичавити коротке «Треба». А потім знову подумки звернулася до кішки:

— Але ж Голко! Ти це бачила?!

— Так. І не лише це. Довірся мені, з часом вчишся не помічати те, що саме кидається у очі.

Татко легко обійняв за плечі і трохи стиснув руку. Зазирнув у очі з висоти свого недосяжного зросту. Знітилася. Хотілося лише додому. Залізти під ковдру, поплакати, з’їсти кілограм морозива і спати. Міцна долоня стиснулася сильніше.

— Сьогоднішній день буде класним, Солю! Обіцяю!

Як і завжди, він зрозумів вірно. Через це вони колись були справжніми друзями. До того, як частину сім’ї вирвали з їх сердець, а рани залишили гнити…

— Добре.

Стало незручно за себе. Тато старається. Дуже! А вона… Спробувала вичавити з себе посмішку і ніби навіть вийшло, от тільки Лейла оцінююче глянула і багатозначно хмикнула.

— Гм-Гм… Добридень!

Поряд стояла світловолоса довгонога жінка в смарагдовій весняній сукні. Дуже гарна жінка. Вона простягнула руку до дівчинки і та швиденько юркнула під її бік. Тонкі пальці жінки легко зжалися на плечі Лейли, тонкі губи розтягнулись у усмішці.

— Це моя мама. Її звати Ліза і вона найкраща у світі жінка, — дівчинка притулила до рота ребро руки і додала — так каже мій татко!

— Дякую за гарне представлення, люба!

— У вас неймовірна донька! — тато посміхнувся новій знайомій.

— Даремно, що така мала. Що язик, що розум, гостріший від ножа! Та нам вже час. Вадим, мій чоловік, вже чекає у машині.

Перемовилися прощаннями і мама дівчинки забрала доньку та пішла. А Соломія зачепилася поглядом за чорний платок на її волоссі. Він бентежив і навіював тривожні думки.

— Гарна сім’я.

Це сказала тітка Аня. Вони з Сьомою непомітно підійшли зі спини.

— Так. І у них теж померла близька людина. Їхня бабуся пішла за нашим дідом через декілька тижнів…

Погляд Сьоми був покритий кіркою суму. Він тягарем ліг на обличчя Соломії. Захотілося стерти залишки пригнічення і болю руками, чи бодай вмитися…

— Досить про сумне! Давайте вже святкувати!

Соломія озиралася довкола, поки були на касі, потім на парковці і коли їхали містом. Не могла позбутися відчуття, що за ними стежать, але з часом заспокоїлася. Кафе, що обрав татко, їй дуже сподобалося. Вони їли прямо перед домашнім кінотеатром. Потім грали в настільні ігри, ходили до квест-кімнати. Голка розгадала майже всі загадки, за що Соломія нишком підгодовувала її морозивом. Схоже, вони визначилися з улюбленими ласощами кицюні.

День вийшов несподівано гарним, не зважаючи на початок. Продовження вечора теж було класним. Татко запам’ятав про її любов до нічного міста, і вони втомлені та щасливі всі разом сиділи за пікніком на даху високоповерхівки, де тихо грала легка музика і веселилися ще кілька десятків людей.

Всі погані думки розтанули у вогні свічки на невеличкому торті з вишневим наповнювачем. Коли загадувала бажання, подумала про маму. Аби і їй було добре. Навіть вдалині від них… Не встигла дмухнути, як свічка погасла. Мабуть через вітер, та це не дуже бентежило. Розслаблена і задоволена, в ту мить вона була щаслива.