8. Шістнадцятий День народження

8. Шістнадцятий День народження

Різко прокинулася, немов від поштовху. Відкрила очі і втупилася в стелю. Через важке дихання не почула сопіння поряд з собою на подушці, аж поки Голка не потягнулася. Кішка ткнулася носиком у щоку, від чого заціпеніння сповзло з тіла кудись під ліжко. Нарешті змогла зробити нормальний повноцінний вдих.

— То відкат, лапо! Ти вчора добряче хильнула енергії… Ледь з Домасьою і Чуром дотягли тебе до ліжка. Добре, що старенькі володіють побутовими чарами.

По тілу від живота розбігалися маленькі колючки, що гасали як малі бісенята попід шкірою. Через хвилину і вони минулися.

— Солю, ти вже прокинулась? Як себе почуваєш? Пробач, незчувся вчора як заснув!

В дверях стояв сонний татко. Він потер кулаком очі, прибрав волосся з чола і кособоко натягнув окуляри, що ледь тримались на носі. Його очі уважно оглянули Соломію, а тоді ковзнули до кішки поряд і широко відкрилися.

— Це що за блохастик? А куди поділась ота твоя мала?

Підвелася на руках і сперлася об бильце ліжка.

— Прокинулась. Почуваю себе добре. Нічого, я теж відразу вчора пішла спати! — кинула в татка іронічним поглядом. Завжди він ставить по сто питань відразу… —  А це і є Голка. Вона була чахленька, бо мало їла і хворіла трішки, а тепер відійшла.

Тато недовірливо зиркав на кицюню, а та голосно фиркнула. Добре, що її лише Соломія чула серед людей.

— Ну добре… То що, доню, збираємося? Відсвяткуємо твої солоденькі шістнадцять?

Усміхнулася. Вони не так давно дивилися разом фільм про підлітків. З тих пір тато часто дражнить її шістнадцятиліття солоденьким. Знав би він, що воно ще й добряче приправлене перчиком…

— Тоді збирайся. Через годину виїжджаємо. Обіцяв заїхати по Аню з Сьомою о дев’ятій.

Він кивнув сам собі, ще раз потягнувся і прибрав волосся з обличчя. Соломії захотілося раптом все розповісти про минулу ніч і останні події, але… язик не повернувся.

Вже вмита і причесана вона сиділа на ліжку і крутила в пальцях кулон. Дивно, та все було як завжди. Не чути слизького шепіту навкруги, не повзає під ногами туман і жодного признаку життя від стін будинку. Навіть постукала пальцями по дереву! Нічого…

— Ти ще навчишся чути, коли справді треба, лапо!

Голка вилизувала шерсть на лапці з виглядом королеви. Тримала голову так, ніби з неї могла впасти корона. Це мало нагадувало її малу бешкетницю.

— Я думала, що після вчорашнього все відразу зміниться у житті. Але зараз я така ж, як і була раніше…

— Так. Тому що особливою ти була завжди! А тепер вище носа! Підемо святкувати.

Поки татко збирався Соломія з Голкою завітали у куток під сходами. Домася протирала глиняні коричневі горнятка кінцем своєї довгої червоної спідниці. Її пухленькі щічки розпашілися, а усміхнені вуста розповзлися ледь не до вух.

— О, здоров, хранителько! І тобі вітання, помічнице. Як ся маєте?

— Добре. А ви з Чуром як?

Соломія з усмішкою спостерігала, як кицюня крутить хвостом перед Абрикосом і кидає в нього грізні погляди. Бідний кіт знітився і скрутився калачиком на печі.

— Та десь носить старого з самого рання. Не встиг продерти дзеньки, як чкурнув під три чорти до лісу!

Бабуся поставила горнятко і налила в нього запашного чаю з розмальованого польовими квітами чайничка.

— Ось, скуштуй, доню! З ромашкою і чебрецем. Ще торік з дідом насушили.

Соломія взяла чашечку і відпила трохи. Чаю було на два ковтки, тому не поспішала.

— Дуже смачно!

Було справді смачно. З дитинства полюбляла трав’яні чаї.

Вкотре приємно залоскотало у грудях. Вона розмовляє з домовиками! З живими легендами багатьох пліток! Двері до хати голосно грюкнули.

— То, мабуть, Паляся. Мала зайти на гостину.

Домася пішла до сходів, смішно перебираючи маленькими ніжками у в’язаних сірих шкарпетках. Соломія нахилилася ближче до Голки.

— Паляся, то господиня навколишніх полів. Колись давно кинула пияку чоловіка і оселилася неподалік. Щоб прожити почала допомагати тутешнім з урожаєм. А ще вона добре ладнає з бісами. На цьому вони з Домасею і подружились. Бо Чур інколи буває ще тим крокодилом…

Встигла лише кивнути, як з-за сходів показалися подруги. Соломія відкрила рота і схаменулася тільки тоді, коли Голка випустила кігтики їй у руку.

— Добридень, дівчатка! Ласуєте чайком?

Паляся ніби зійшла зі сторінок дитячих казок. Замість одягу була вбрана в сукню з соломи. А на голові пшеничне волосся, що стерчить мов стріха. Найдивнішим було те, що на лоба сповзало невеличке гніздечко, а в ньому два маленьких пташиних яйця. В руці ще молода жінка тримала мишку, яку пестила як кошеня іншою рукою. Її ясні зелені очі випромінювали тепло і увагу. Веснянки на носі і щоках ледь не палали, такими яскравими були.

Паляся підійшла ближче і вилізла по сходинкам слідом за Домасею. Дивно, що ті сходинки біля печі раніше не помічала.

Домовиха поралася біля столу, а її подруга обійняла горщик з квіткою, що в маленькій господі виглядала ніби дерево. Білий бутон потягнувся до простягнутої руки і потерся об пальці.

— Я Паляся! Шана новій хранительці! — жіночка відставила одну ніжку назад і низько вклонилася. — А це мій домашній улюбленець, Валена. Їй холодно на вулиці, тому погодилась до літа пожити тут.

Соломія кивнула і квітці теж, про всяк випадок. Навіть не здивувалася, коли Валена також відповіла кивком.

— Солю! Чекаю на вулиці!

— Так, тат… — не встигла відповісти, як почула звук удару і таткове підвивання.

— Трясця вашій любій матусі…

Вискочила з-за сходів. Татко плигав на одній нозі біля дверей, а поряд, натягнувши на самі очі вушанку, стояв, похнюпивши носа, Чур.

— Мабуть об поріг перечепився…

— Мабуть…

Домася глянула на Чура, кинула вишитий маками рушничок на плече і вперла руки в боки. Кінці хустинки, зав’язаної на лобі, загрозливо торчали в різні боки.