5. Скарб чи прокляття?

Соломія раптом пригадала усі свої страхітливі сни. Як блукала нічним будинком, оповита туманом і холодом, як бігали за нею по п’ятам жахіття, як скиглив хтось у середині стін і рвав до неї когтисті лапи... Передчуття занило у животі. Не йди туди! Не треба! Повільно підвелася і вхопилася рукою за перило, аби не впасти. Дверей нагорі звідси видно не було, лише круті сходинки муляли очі.

Зате у Голки ніяких проблем… Взагалі безстрашна кішка! Задоволено нявкнула, скочила в бік дерева, тернулася об лакований стовбур і юркнула нагору.

— Голко, ні! — та було пізно. Мала бешкетниця навіть вухом не ворухнула.

Соломія підійняла ногу, щоб ступити на сходинку, посумнівалася трохи і врешті зробила перший крок. А коли почула скрип під собою і міцніше вхопилася за перила обома руками, ясно зрозуміла, що шляху назад не буде. Його ніколи і не було.

Ступала повільно і весь час чекала, що сни проявлять себе наяву. Поки обходилося без пригод. Сходинки тихо порипували, але не гарчали і не кусалися, як то було у жахіттях. Оббита деревом стіна мовчки прислухалася до її кроків і не намагалася нападати ззаду. Ніхто не дерся за нею навипередки. Трохи заспокоїлася. Дурнуваті сни! Пригадалася Лейла з її «дурнуватою Катькою» і дихати стало легше.

Тоненька ціпочка світла лилася з ледь прочинених дверей. Соломія штовхнула їх рукою. В обличчя повіяло запахом часу з присмаком пилу. Закрутило у носі. Голосний чих спалахнув тишу. Стривожені тіні здригнулися по кутках і втиснулися глибше.

Вечоріло, проте на горищі було світло. Сонце ще не сіло і зазирало через велике кругле віконце.

— Голко, ти де?

Кицюня лишила питання без відповіді.

— Виходь, інакше не отримаєш смаколиків!

Соломія поверхово оглядала старі коробки, набиті мотлохом. Натрапила на десяток старезних скринь. У кутку купкою лежали згорнуті килими. Біля вікна стояв стіл з шухлядками і невеличким кріслом поряд. На столі валялись книжки і зошити, якісь клаптики паперу, олівці у звичайній банці і декілька ручок. Відмічала деталі, поки ковзала поглядом у пошуках кішки.

Несподівано та вилізла з під килимів, швидко стрибнула на крісло і різко глянула в її бік.

— Я підійду, але нам би краще спуститися. Можемо прийти іншого разу, якщо тобі так тут подобається! — запропонувала малій.

Собі ж під носа буркнула тихо:

— Себто ніколи…

Кішка невідривно стежила за Соломією. Чим ближче вона підходила, тим більше хвилювання і передчуття порсалися у нутрощах. Лишилося зробити один крок як Голка обернулася до столу і лапою вдарила по нижній шухлядці. Потім ще і ще. На дереві лишились тоненькі сліди її кігтиків.

Соломія похапцем спіймала кішку, притисла до себе і гулко видихнула. Чомусь думала, що мала пручатиметься, а та спокійно затихла в руках. Хотіла вже йти, та цікавість несподівано розштовхала по куткам душі всі страхи і стрімко вилізла наперед.

Взяла зі столу верхній малюнок, на якому була майстерно намальована якась дивна жінка. Подих перехопило від її краси і химерності. Одягнена вона була як воїн з часів вікінгів, у шкури. В одній руці тримала щит, дуже схожий на панцир якогось жука. В іншій маленьку гостру кісточку. Жінка була повністю лисою, а з обох боків голови стирчали схожі до оленячих роги. Від них до брів, скул, вух розходилися чорні плями, ніби маленькі гладкі камінчики. Дуже гарно і дуже дивно. Та найшаленішим у цьому малюнку був її погляд. Абсолютно чорний. Войовничий. Бррр… Поряд великими літерами красувався надпис «МУРАВЕЛЬ». А ще нижче маленька примітка: «Краще не підходити до неї без солодощів».

Не могла збагнути що і до чого, аж поки кішка в руках не вкусила за палець.

— Так, ти права! Мабуть дід робив замальовки до своїх казочок…

Кішка вдоволено потерлася об її долоню, а потім задерла голівку і пронизливо глянула у очі. Соломія не знала чому, але мала непереборне відчуття, що точно знає, чого хоче Голка.

— Ти впевнена, що порсатися в чужих речах гарна ідея?

Кішка тихо нявкнула і сплигнула з рук на крісло. Знову царапнула кігтиками шухлядку.

— Добре-добре! Але раптом що винна ти! І не перекладай відповідальність на мене!

Передчуття танцювало чечітку в грудях. Стало жарко. Здмухнула пасмо, що лізло у очі і підбадьорила себе. Та що там такого може бути? Взялася за ручку на шухлядці і різко відсмикнула. Палець на секунду обпекло болем. На подушечці виднілася маленька капелька крові. Хотіла вже хапати кицюню і йти геть, як помітила, що шухлядка все ж трішки відкрилася. Цікавість перемогла.

Потягнула за кутик, почула тихе шарудіння в середині і відсмикнула руку. Обережно підсунула голову і зазирнула. Те ж саме зробила і Голка. Витягла голівку, а потім спантеличено повернулася до Соломії. Та лише повела плечима.

— Ніхто і не обіцяв, що тут…

Мала застрибнула прямо у шухлядку і невдоволено нявкнула. Роздратовано сунула носа спочатку в один кут, потім в інший. Хотіла дістати, та Голка легко ударила кігтиками по долоні.

— Знову не зараз… Нам би вже звідси піти! Ти ж бачиш, що вона порожня!

Сонце потроху хилилося до горизонту. Недобрий знак.

Знову простягла руку, Голка відскакнула в бік, а пальці Соломії наткнулися на перепону. Потягнула за тонку грубу нитку і недовірливо вчепилися поглядом у предмет. То була прикраса. Підняла поближче до очей.

На чорній нитці висів невеличкий кулончик. Два трикутника схрестили свої сторони, утворюючи гострими кутами ромб. В середині ромбу красувався прозорий камінчик у формі ока. На камінчику вирізані дивні знаки. Таких Соломія ще не бачила. Чи тільки так здається?

Можливо то гра світла, та на секунду здалося, що прикраса ледь засяяла, коли доторкнулася до гладкої прозорої поверхні пальцем. Мурахи побігли хребтом до шиї і сховалися десь у волоссі. Закортіло одягнути прикрасу, та щось в середині дуже противилося цьому бажанню. Відчувало до нього ледь не відразу.

За вікном розігралася непогода. Важкі сірі хмари затулили сонце, що ледь виглядало з-за горизонту. На горищі різко потемніло. Вітер загупав ставнями на вікнах, маленькі крапинки дощу рясно обліпили скло. Підлога ніби тихо гойднулася, ледь чутно зарипіла, та Соломії було до всього байдуже. Вона тримала в руці прикрасу і розривалася між бажанням одягти її, чи відкинути від себе геть.