1. 2

Тато швидко повернувся.

— Ніби привітні тут люди. Еге ж?

Ледь знизала плечима. Він не чув насмішок і ще мав сподівання, що в цій школі все інакше складеться з однолітками, а Соломія не хотіла його засмучувати.

— Аня обіцяла допомогти з прибиранням дідової хати. Найняла когось із місцевих. Вже мали би привести все до ладу. Поїхали до свого нового дому?

Татовий погляд блукав її обличчям, сподіваючись знайти хоч нотку радості. Він був стомлений, стривожений, розгублений останні місяці. Особливо, після смерті діда. Йому ж він був батьком… А Соломія надто сконцентрована на власних тривогах. Стало соромно. Вона все ж знайшла в собі сили щиро усміхнутися.

Село було досить розвиненим, в порівнянні з іншими в околиці. Про це свідчили цілі, хоч і старенькі, асфальтовані дороги та симпатичні доглянуті будиночки. Вони проїхали центр, пробираючись вглиб. Помітили гарненьку нещодавно відбудовану церкву. Як тільки минули її в середині знову запорсалося передчуття. Чим глибше просувався Жук, тим більше воно крутило нутрощі. Кішечка на руках насторожено затихла. Соломії видалося це недобрим знаком.

Ось татко повернув на невеличку дорогу до лісу. Тут вже асфальту не було. Як і інших хаток. Проїхали ще трохи і зупинилися біля невисокого дерев’яного паркану, оброслого дикими квітами. Соломія вибралася з машини і озирнулася довкола.

Двір був радше невеликою галявиною, огорненою лісовими деревами. В дворі стояла лавка на пеньках, і такого ж мотиву стіл. Каміння, поросле мохом, викладало стежинку до тераси з симпатичною підвісною качелею. Хата видалася знайомою, проте раніше Соломія тут не бувала. Будиночок, обкладений деревом, ніби зійшов зі сторінок дитячих казок. Він виглядав невеличким, проте високим. Широкі вікна (дивина для стареньких сільських будинків) привітно розпахнули віконниці (і таке ще можна зустріти в селі). Дах будинку був повністю зеленим, ніби теж поріс мохом.

Кішечка вирвалася з рук і швидко юркнула в кущі позаду хати. Теж дикі. Все тут видавалося Соломії диким.

— Ну як, Доню? Скажи, тут гарно! Я сумував за цим місцем…

Татко багато розповідав про дідуся. Часто згадував, як ще малим проводив у нього кожне літо. Після того, як переїхав з мамою до міста. А дідові казочки переповідав їй, ще з самої колиски.

— Гарно!

Довкола справді було дуже гарно. Ніби природа сама виростила і двір, і будиночок. Тільки Соломія не могла повністю віддатися почуттям прекрасного, бо почала переживати за свою кішку, яка досі не вилізла з кущів. Вона навіть не встигла дати їй ім’я… Чомусь це здавалося надзвичайно важливим.

— Льоша, Мія, нарешті ви приїхали! — двері хати відкрилися і на невеличкій терасі з’явилася молода усміхнена жінка.

Тітка Аня заправила короткі руді пасма за вуші. Обтерла тонкі пальці об запилені джинсові штани і легко збігла сходинками.

Соломія помітила щиру посмішку тата і те, як його руки стиснулися на стрункій талії. Перша жінка після мами, яку він справді радий бачити.

Аню вона пам’ятала ще змалку. Вони з мамою були добрими подругами, тому часто гостювали одна у одної. Потім чоловік Ані, татовий двоюрідний брат, покинув сім’ю і переїхав до Львова, а тітка забрала сина і вирішила жити у селі. З тих пір бачитися часто не виходило.

— Як же ти виросла, Мія! Стала такою красунею, очей не відірвати!

Соломія усміхнулася тітці і відповіла на обійми. Від жінки віяло теплом. Ніби в ній жило маленьке сонечко.

— Ми вже майже закінчили. Сьома ще накриває на стіл. Ще пару хвилин і будемо вечеряти. Можете поки занести речі.

Сумка тягнула руку донизу, майже як і важкі думки хилили голову, поки йшла до будинку. Передчуття невдоволено завертілося всередині живота. Рот наповнився в’язкою слиною, яку ніяк не вдавалося проковтнути. Такої реакції Соломія не розуміла. Ба більше, вона її дратувала.

Двері рипнули, відкриваючись ширше. Напевно від протягу… Увійшла і застигла на порозі. Від захвату перехопило дух. Чисто і просторо. Підлога, стіни, стеля — все дерев’яне, як і більшість меблів. І знову відчуття, ніби в цій хатинці, в кожній деталі живе сама природа.

— Привіт, Мія! Радий тебе бачити.

Соломія обернулася на голос з широкою посмішкою, але вона відразу згасла. Другові дитинства була щиро рада, проте те, що було за його спиною, викликало переляк. Прямо посеред кімнати розкинуло  догори гілля старе голе дерево. А біля нього примостилися кручені дерев’яні сходи.

Як вам початок? Дуже важлива ваша думка і підтримка... Неймовірно рада кожному з вас)))