ГЛАВА 17

Чаєм нічні посиденьки не обійшлися. Мадірісса як у воду дивилася. Щойно прийшовши на кухню, вона, розлючена, випалом випила кілька келихів червоного вина, що залишився після вечері. Трохи заспокоївшись, почала шкрябати по засіках кухаря. Шум розбудив Альфреда. Його поява в рожевій нічній сорочці до п'ят і чепчику в тон викликала фурор. Переважно кажана, що став нервово гикати.

Зате кухар проявив люб'язність вгамувати спрагу економки. Спробував би він чинити опір, коли відьма дуже наполегливо вимагає: «Наливай!» – і кулаком по столу гримить. Для більшого ефекту. А в її очах такий несамовитий вогонь люті й болю вирує, того й дивись вдарить якимось страшним заклинанням. Ні, Альфред підставлятися не став. Слухняно прислужував нам, час від часу відпускаючи жартівливі невинні репліки.

Ця дивна жага Рісси трохи вщухла після арманьяка, медовухи та ягідної наливки. Жінка почервоніла, стала сумирною і раптом заговорила. Дарма на кількість випитого, язик її слухався чудово, голос звучав рівно, фрази не були заплутаними.

– Лаєнван – це він, – сказала вона, дивлячись мені в очі пронизливим серйозним поглядом.

Я мало не подавилася чаєм, незрозуміло насупившись:

– Хто він?

– Той самий, призначений мені долею чоловік.

І добре, що я передбачливо поставила чашку на стіл, інакше вона б випала з пальців.

– Так. Не дивуйся так, це він. Чоловік моєї сестри, батько Лукаса, сильний чаклун, безбожник і баболюб. – Вона гірко посміхнулася. – Той, хто не впізнав мене ні перед власним весіллям, коли ми зустрілися в моєму домі, ні після смерті дружини, коли я повернулася допомогти з племінником. Довелося влаштовуватися до нього нянькою, пізніше економкою.

Від образи за цю прекрасну жінку у мене серце болісно стислося: ні вдихнути, ні видихнути. Бука притих на плечі, Альфред розлючено тер чисту пательню, не підводячи голови. Та з таким завзяттям, що запросто міг протерти в посудині дірку.

– Лаєнван – той, кого я так і не змогла забути. Стільки років минуло, а я продовжую пам'ятати це почуття. Дурниця, так?

Рісса повільно ковтнула наливки.

– Я не знаю… – знизала я плечима. Хіба у любовних справах щось піддається чужому судженню та рамкам «правильно – неправильно»?

– Знаєш, що найприкріше?

Я заперечно хитнула головою.

– Він мене не впізнав. Ні разу за стільки років у його серці нічого не ворухнулося до мене. Натомість він встиг побувати хіба що не під кожною спідницею! Шість разів одружуватись, подумати тільки!

Альфред зневажливо сплюнув, але додавати нічого не став.

– То ти моя справжня тітка? – шалено випалив Лукас з порога.

Ми так зосередилися на розмові, що зовсім не помітили, коли на кухні з'явилися чоловіки Де Кадарі. Чи зовсім безшумно рухалися, чи в моєму чаї крім трав і заварки теж було дещо міцніше.

– Ти маєш ще й фальшиву? – криво усміхнулася Мадірісса.

Лукас смішно віддзеркалив її міміку.

– Ти завжди була мені як мати.

– Я не намагалася замінити сестру, але любила тебе не менше, ніж вона би стала.

– Дякую. – Він вдячно погладив її по плечу. – За все.

В очах чаклуна блищали сльози, але він так швидко нагнув голову, приховуючи погляд, що переконатися не вдалося – здалося чи ні.

Лаєнван стомлено припав боком до кухонної стійки, ніби його раптом перестали тримати ноги. Альфред скривив гидливу гримасу і відсунувся трохи далі.

– Милостиві боги, – якось важко видихнув старший Де Кадарі. – Це весь час була ти?

Мадірісса стиснула губи в побілілу вперту лінію.

– Та дівчинка з маскараду – це ти?

– Я.

– Чому ж ти нічого не сказала? – перейшов на крик чоловік. – Нехай я був засліплений магією Каїри, але потім, коли навала зникла з її смертю... Чому, Маді?

– Мені треба було душу перед тобою вивернути? – їдко спитала вона. – Між якою дружиною чи коханкою? Пам'ятається, ти так активно «страждав» після смерті моєї сестри, що я і слів розради підібрати не могла.

– Після її загибелі я дізнався, що був одурманений, прив'язаний магією і, як тупий бичок, загнаний у шлюб!

– Не дуже ти від нього постраждав! Прекрасним спадкоємцем ось охайзінувався!

– Ти нічого не знаєш!

Напружену тишу на кухні порушували лише звуки лютого дихання сперечальників. Усі мимовільні свідки такої експресивної зустрічі старанно мовчали. Навіть Бука перестав жувати викрадену з-під носа Альфреда булочку з маком.

– Ти не знаєш, яке це – маятися день у день без видимої причини! – емоційно сплеснув руками чаклун. – Цей приворот жер мене зсередини!

– Кепський приворот виявився, ти геть ціленький, не зжерли зовсім!

– Я тебе шукав!

– У коханках, дружинах та випадкових зв'язках? – Власний отруйний сарказм Мадірісса не забувала запивати терпкою наливкою.