ГЛАВА 14

Після пам'ятної розмови у саду Лукас змінився.

Якщо раніше його за вуха було не притягнути до розмови, чоловік більше відмовчувався та пожирав мене поглядом, то тепер він, здавалося, щосили надолужував упущене. Ми часто й довго розмовляли. Про все і ні про що, не знаючи заборонених тем. Хіба що про ніч, з якої все почалося, не згадували. Точно обидва боялися порушити делікатний мир, що ненароком утворився між нами.

Про покарання десятирічної давності Лукас мене більше не питав. Хоча я точно знала – його цікавість нікуди не поділася. Він ніби дозволив мені самій вирішити, коли розповісти про наболіле. Чим мимоволі викликав справжню подяку.

Як виявилось, жахи минулого оживали всередині мене під гнітом невизначеності майбутнього. Я не могла передбачити, якою буде реакція Лукаса на правду, і від цього ставало удвічі страшніше.

Чоловік же терпляче чекав мого кроку у бік відвертості. Щодня я подумки збиралася з духом зізнатися у всьому, придатних моментів було досить, і щоразу ганебно відступала.

Рабство – не рідкість у об'єднаних королівствах. Щоправда, знедавна деякі правителі посилено намагаються викорінити работоргівлю на своїх землях. На жаль, звичного з давніх часів способу життя не так легко позбутися. Виходить, рабами в багатих сім'ях нікого не здивуєш – це увійшло до норми. Самі «безправники» прирівнювалися до худоби, ними розпоряджалися як річчю. Зіпсувалася – викинули, змінявши на нову.

Родові раби, що звикли до важкої долі, покірно зносили будь-які знущання господарів. Рідко були сміливці, які ризикнули втекти. Щоб вирахувати раба, що втік, з простого люду, господарі почали ставити магічну незвідну руну на передпліччя. Знак ганьби, безправності, нікчемності.

Власне тавро після повернення магії я навчилася приховувати простеньким заклинанням гламуру. Нічого складного, як і погасити сяйво власної шкіри під місяцем. Адже до всього звикаєш.

А тепер ось взяти і показати Лукасу доказ слабкості та дурості? Вільна відьма – рабиня? Моторошна казка з розряду неможливого.

Чим більше я про це думала, тим дужче зсередини підіймалася хвиля сорому і танула рішучість розповідати все, що сталося. Чи не легше минуле залишити у минулому? Чим воно зможе зашкодити? Питання залишалося без відповіді, через що викликало неприємне занепокоєння в грудях. Я ніби зависла над безоднею, балансуючи на мості: і вперед йти страшно, і назад не повернутися.

Лукас часто відлучався у справах, обов'язки головнокомандувача займали багато часу. Я здогадувалася, чаклун намагався управлятися швидше, ніж звик, щоб будь-яку вільну хвилину проводити поряд зі мною. Це підкуповувало.

Серце якої жінки залишилося б німим від чоловічої уваги? От і відьомське не втрималося. Адже не кам'яне. Так і завмирало, розливалося важким жаром у тілі, варто було чаклунові опинитися поблизу. Дурне, слабке серце.

У нас не було романтичних прогулянок під місяцем чи жарких обіцянок у альтанці. Після пробудження сили під оком нічного світила я боялася втратити контроль над потоками магії, а до альтанок якось непомітно і міцно перейнялася стійкою неприязню, в обіцянки ж давно не вірила. Лукас і не пропонував всього цього, наче незримо відчував, чого саме я потребую. Напевно, йому допомагав наш зв'язок.

Чоловік оточив мене турботою, увагою, ніжністю – тим, чого стільки років я була позбавлена. Звичайно, не обійшлося без поцілунків. Ніжних і пристрасних, ледь відчутних і наполегливих, швидкоплинних і затяжних… Як би я не втрачала голову від ласок, дракон завжди зупинявся за крок від забороненої межі, даючи мені можливість самостійно прийняти рішення переступити її чи ні. І жодного разу не дорікнув за неготовність продовжувати, страх пройти єднання. Цим домігся, що його уваги я почала жадати і чекати з радістю у грудях. Хитрий серцеїд!

А ще Лукас Де Кадарі попросив економку – їхню тиху розмову я мимоволі підслухала на порозі кухні – приділити мені належну увагу і взяти під свою опіку, як відьма відьму. Спочатку подібне викликало лише глухе роздратування. Як він наважувався вирішувати, з ким мені спілкуватися ближче, а з ким ні? І Мадірісса теж гарна! Після нічного рандеву на кухні з пиріжками я вважала, що ми легко потоваришуємо. Невже і тоді жінка обачно наводила мости, здогадуючись про майбутнє прохання господаря маєтку? Усе її гарне ставлення було брехнею?

Тепер на будь-які спроби економки виконати прохання Лукаса, я випускала голки, наче їжак, що відчув небезпеку. Але потім…

– Я тобі не ворог, Нієло, – сказала жінка, опустившись на плед поруч зі мною.

У мене сталося кохання з першого погляду. Із садом. Тому я часто була саме тут. Мадірісса чудово знала, де саме мене відшукати.

– Я знаю, – після дводенної облоги наполегливої ​​відьми я вирішила піти на контакт.

Втомилася. Нехай вже висловиться, раз так закортіло.

– Тоді дозволь мені допомогти.

– У чому й навіщо? – Я навіть голови не повернула у її бік.

– Як відьма. Тобі треба пізнавати свої магічні здібності.

Просте пояснення викликало гіркий сміх:

– Відьми не допомагають одна одній. Це й малеча знає.

– Ти помиляєшся, – похитала головою вона. – Нас усіх об'єднує спільна сила, безглуздо її ділити між собою, коли всі дари вже були роздані при народженні. Та й Всеблага не заохочує чвар і війн між своїми дітьми.