РОЗДІЛ 11

– І все ж я не розумію, чому кров дракона не спалила ці закляття за кілька годин?

Мадірісса привела мене до кімнати, показала, як користуватися купальнею (на жаль, спільною з Лукасом), але тема не давала їй спокою.

Я знову лише знизала плечима. Як пояснити те, чого сама не тямиш?

– Чи це якесь особливе… позеленіння?

От цікава жінка. Чи не збирається вона, бува, випробувати це на комусь іншому?

– Хіба що папороть була особлива, – відповіла я. – Замовлена.

– На повню? – зі знанням справи уточнила економка.

Я кивнула.

Так, магії мене позбавили. Статусу – теж. Чарівництву ніхто ніколи не навчав. Але чим більше заборон, тим сильніша спокуса.

Я нишком пробиралася до бібліотеки вночі, ковтала сторінка за сторінкою, а коли тітонька втрачала пильність – тікала до саду. Так я навчилася розрізняти трави, відчувати їхню силу, розуміти властивості й користуватися простенькими примовами. Тими, що під силу навіть звичайній людині.

А тепер, після повернення сили, я поспішала надолужити згаяне. Теорію – у практику. То легке прокляття кину, то спробую метаморфозу, то полум’я стримати… І все це, між іншим, на Лукасі. Мій особистий піддослідний.

– Не вкладається в голові, – замислено постукала мізинцем по підборіддю Мадірісса. – Як така дрібна примова може мати настільки тривалий ефект?

– Звідки мені знати?

– Як це звідки? – сплеснула вона руками. – Хто ж, як не відьма, має знати?

Хіба що відьма, яка не володіє власною силою й знає магію радше з чуток. Теорія – це добре. Але що з неї, якщо ти не вмієш керувати потоками?

Тітонька з дитинства готувала мене в жриці богині. Виховання – суворе. Магія під забороною. Дякувати хоч фамільяра не забрали. Бо саме фамільяри допомагають стримувати силу, доки господар не доросте до контролю над нею.

У Буки було окреме завдання. Агафтія наказала йому блокувати мої чари, не дозволяти їм вириватися. Кажан погодився, не видавши нашої угоди – тієї, з якої почалася дружба.

Він стримував мою силу, аби спонтанний викид нікому не нашкодив. А я обіцяла не чаклувати без його відома, бути обережною, доки не подорослішаю.

Перші справжні відчуття магії прийшли лише на шістнадцяту зиму. Тоді Бука потай почав навчати мене основ. Того інстинктивного знання, яке кожен фамільяр отримує разом із господарем.

Для всіх я залишалася тихою, непомітною дівчинкою. Поганою вівцею, яку згодом принесуть у жертву заради ковену.

Служіння богині – почесне. Молитви, підношення, прохання про милість. Навіть жертва – якщо вона добровільна. Інакше це не служіння, а тортури.

Через чотири повні місяці я зробила фатальну дурість. Пішла на поклик кохання. Чи плоті? Тепер уже й сама не скажу. І втратила все. Магію, яку тільки вчилася тримати. Коханого, який таким не був. І єдиного справжнього друга.

За останнім я жаліла найбільше.

Навіть зникнувши, Бука примудрився підтримувати мене. Його знання й жага свободи допомогли вистояти, витримати й не зламатися.

І тепер, хоч я й певною мірою зрадила обов’язок, богиня, схоже, була до мене прихильною. Магія не бунтувала, слухалася. Особливо добре вдавалися дрібні каверзи. Як не крути, а шкідливість у відьом у крові.

Я й не розраховувала на великий успіх. Бука був поруч, готовий перехопити надлишок сили, спрямувати її в безпечне русло. Але тепер його не було. І думати про гірше я собі забороняла. Якби з ним щось сталося… я б відчула. Напевно.

– Отже, я неправильна відьма, – тихо сказала я, помітивши, що Мадірісса все ще чекає відповіді.

– Нісенітниця! – різко блиснула очима вона. – Неправильних відьом не буває!

Її запал був щирим. Я мимоволі подалася вперед. В альманському ковені рівність не віталася: сильних шанували, слабких – використовували.

– Бідолашна дівчинка… – пробурмотіла вона собі під ніс.

– Що?

– Кожна відьма унікальна. У кожної своя сила. Вона розквітає лише в свій час. І тільки гармонія між відьмою та магією дозволяє справді її контролювати.

Вона тепло посміхнулася. Я навіть перевірила, чи не стою з роззявленим ротом.

– Якщо ти досі не розібралася з магією, значить, або не відкрилася їй, або ще не готова.

Чудово. З такою «готовністю» я можу й до старості без чарів лишитися.

– Не переймайся. Які твої роки?

Пф. Я пирхнула. Якщо в когось навчають із пелюшок, а когось беруть у МАСК, то мені… нічого ловити.

Ми замовкли. Я дивилася у темне вікно, на власне кисле відображення. А Мадірісса, здавалося, терпляче чекала, поки моє обурення вляжеться.

– Кожен ефект має причину, – нарешті сказала вона. – Навіть у дрібниць. То чому мій пан досі зелений, як недозріла оливка?

Може, тому що мені страшенно хотілося провчити його за флірт з орчанкою?

Вголос же я сказала інше: