ГЛАВА 6

Наша кімната виявилася кінцевою по коридору. І поки Лукас відчиняв двері, знову виявляючи галантність і пропускаючи мене вперед, я упіймала себе на дурній усмішці. Чисто жіночому захопленні. І така злість мене взяла, що мама не журись!

От уміє ж він гарно сказати! Завжди вмів! Розумний паршивець.

Скажіть, будь ласка! Жертовність він тут розігрує, як за заздалегідь завченими нотами. Покірність, благодушність та широту душі. А ось не треба цього всього!

Насолода від маленької помсти відразу притупилася. Тепер, спостерігаючи витвір рук своїх та дискомфорт чаклуна, замість задоволення я відчувала глухе роздратування. Зумів-таки все задоволення мені перебити, гад!

Зруйнувати ілюзію виявилося нікчемною справою. У кімнату Лукас уже увійшов одягнений бездоганно, як до зустрічі з однією шкідливою відьмою.

– Ні до чого ці зайві жертви.

Чоловік лише провів рішучу мене здивованим поглядом, але нічого не відповів. Звичайно, добився чогось хотів – може й помовчати. У-у, маніпулятор!

Як порівняти з головною залою кімнатка, де нас поселили, здалася крихітною. Але якщо згадати мою комору, то просто хороми! Чисто, світло, тепло. Істотна перевага – камін біля дальньої стіни, у якому вже затишно потріскував вогонь. Та й книжкову шафу з товстенними фоліантами я одразу помітила. Жага до знань ніколи мене не покидала. Шкода тільки, втома після дороги бере своє, інакше обов'язково переглянула б томик-другий.

Все нічого, але один істотний мінус одразу привів мене в похмурий настрій. Двоспальне ліжко посеред кімнати. Одне ліжко. Отже, доведеться ділити ложе з хитруном. Не проганяти ж його спати на підлогу? Хоча…

– Навіть не думай, – помітивши мій зацікавлений погляд, кинутий на темні дошки, одразу попередив Лукас. Думки він читає, чи що?

– Про що саме? – Я сама невинність, так.

Чоловік важко зітхнув, навіть трохи стулився для наочності.

– Я теж втомився.

– Угу, я це врахую.

– Та ми загубимося в цьому ліжку! Ти мене навіть не помітиш.

Маю сумнів, що так. І навіть отримавши шрам Лукас не перекочував у категорію непримітних чоловіків. Знову доведеться тренувати силу волі. Тримайся, відьмо!

Адже не знаєш часом, чого хочеться більше – потриматися за його широку шию мертвою хваткою або зацілувати, загубившись у насолоді…

Залишивши сумку на пуфі біля шафи, я пройшла до каміна. Довго вдивлялася в жадібне до хмизу полум'я, збиралася з думками. Бука давно зліз з мого плеча, влюлявшись у голові ліжка між подушками. Хто сказав, що кажани не полюбляють м'яке?

Чим займався Лукас, не знаю. Але як би не намагалася відволіктися, постійно відчувала його погляд на собі і навіть, здавалося, тепло від тіла, наче чоловік постійно стояв за спиною, досить близько.

– Дружина, кажеш? – Зібравшись з силами, перевела тему в цікаве річище.

Лише зусиллям волі змусила голос звучати рівно, холодно на межі байдужості. Знав би чаклун, який смертоносний вулкан почуттів вирує у мене всередині! Накивав би п’ятами.

Лукас справді виявився прямо в мене за спиною. Звичайно вже спокійний на вигляд і чогось очікуючий. Бурі? З'ясування стосунків? Так добре встиг мене пізнати?

Чоловік знизав плечима. Мовляв, а що такого? Ну, сказав і сказав...

Під моїм важким пильним поглядом він все ж таки вирішив відповісти. Хоч і так, наче подарунок мені робив. Гарячою кочергою в нього тикати щоразу при розмові, чи що? Можливо, тоді буде легше дізнатися про все необхідне.

– Стражі ласі до жінок.

– Та що ти говориш?! – навмисне округлила очі. – Усі чи конкретно ці?

Він невдоволено підтиснув губи:

– Я турбувався про твою честь.

Треба ж! Неспокійний який знайшовся. До дідька таку турботу!

– Скоріше про свою, раз вже назвався моїм чоловіком.

Злий примруж очей та глибока складка між брів – ось і вся реакція, яку мені показали.

– Може захотів прикинутися сімейною людиною? Тоді хоча б роби це майстерніше і не марнуй компліменти іншим жінкам перед дружиною!

Все роздратування Лукаса вмить зникло, змінивши сліпучу усмішку:

– Ревнуєш?

– Ще чого! – фиркнула я. – Дуже треба.

– Ревнуєш, – впевнено кивнув чоловік.

Обійняти себе не дала, вивернулася, швидко прослизнувши під його рукою.

– Мрій більше!

Подальша суперечка була перервана наполегливим стукотом. Лукас зло зиркнув на двері, ніби хотів спопелити тих, що наважився нас перервати. Але після третього стуку все ж таки відкрив.

Декілька служниць, молоденьких дівчаток, внесли діжку. Поки облаштовували місце для купання, раз у раз поглядали на Лукаса, хихикаючи. А ще не соромилися підморгувати моєму так званому чоловікові. Якій відьмі сподобається таке принизливе становище? Ніякій.

Ось і я ледь не кипіла від стримуваної люті.