РОЗДІЛ 6

Наша кімната виявилася кінцевою в коридорі. І поки Лукас відчиняв двері, знову демонструючи галантність і пропускаючи мене вперед, я впіймала себе на дурнуватій усмішці. Чисто жіночому захопленні. І така злість мене взяла, що хоч святих винось!

От уміє ж він гарно сказати! Завжди вмів. Розумний паршивець.

Скажіть, будь ласка! Жертовність він тут розігрує, як за нотами з добре відрепетируваної партитури: покірність, благодушність, широта душі. А ось не треба цього всього!

Насолода від маленької помсти відразу притупилася. Тепер, дивлячись на витвір власних рук і дискомфорт чаклуна, замість задоволення я відчувала глухе роздратування. Зумів-таки все мені зіпсувати, гад!

Зруйнувати ілюзію виявилося дрібницею. У кімнату Лукас уже увійшов одягнений бездоганно — наче на зустріч з однією дуже шкідливою відьмою.

– Ні до чого ці зайві жертви, – пробурмотіла я.

Чоловік лише кинув у мій бік здивований погляд, але нічого не відповів. Звісно, свого домігся — можна й помовчати. У-у, маніпулятор!

Порівняно з головною залою, кімнатка, де нас поселили, здавалася крихітною. Але якщо пригадати мою комірчину, то це були просто хороми! Чисто, світло, тепло. Істотна перевага — камін біля дальньої стіни, у якому вже затишно потріскував вогонь. Та й книжкову шафу з товстенними фоліантами я одразу помітила. Жага до знань ніколи не покидала мене. Шкода лише, що втома після дороги брала своє, інакше точно переглянула б хоча б один томик.

Все було б нічого, якби не один істотний мінус, що одразу зіпсував настрій: двоспальне ліжко посеред кімнати. Одне на двох. Виходить, доведеться ділити його з хитруном. Не проганяти ж його на підлогу? Хоча…

– Навіть не думай, – одразу попередив Лукас, помітивши мій підозрілий погляд на дошки. Думки він читає, чи що?

– Про що саме? – Я ж сама невинність, так.

Чоловік важко зітхнув і навіть трохи стулився для наочності:

– Я теж втомився.

– Угу, я врахую, – буркнула я.

– Та ми загубимося в цьому ліжку! Ти мене навіть не помітиш.

Маю великі сумніви. Навіть зі шрамом Лукас зовсім не виглядав непримітним. Знову доведеться тренувати силу волі. Тримайся, відьмо! Бо й сама не знаєш, чого хочеться більше — вчепитися за його шию мертвою хваткою чи зацілувати до нестями.

Я залишила сумку на пуфі біля шафи й підійшла до каміна. Довго вдивлялася в жадібне до хмизу полум’я, збираючись з думками. Бука давно зліз із мого плеча й умостився між подушками. Хто сказав, що кажани не люблять м’яке?

Чим займався Лукас, я не знала. Але як би не намагалася відволіктися, постійно відчувала його погляд на собі й навіть тепло від тіла, наче він стояв просто за спиною.

– Дружина, кажеш? – зібравшись із силами, перевела я тему в цікавіше русло.

Голос вдалося втримати рівним і навіть холодним, майже байдужим. Знав би він, який вулкан вирував усередині, давно б накивав п’ятами.

Лукас справді стояв просто за спиною, спокійний на вигляд і чогось чекав. Бурі? З’ясування стосунків? Чи вже настільки добре мене знає?
Він знизав плечима — мовляв, а що такого? Ну, сказав і сказав.

Під моїм важким поглядом він усе ж вирішив відповісти. Хоч і так, наче робив мені подарунок. Може, й справді гарячою кочергою його щоразу тикати, щоб заговорив?

– Стражі ласі до жінок.

– Та що ти кажеш?! – навмисне округлила очі. – Усі чи конкретно ці?

Він невдоволено підтиснув губи:

– Я турбувався про твою честь.

Треба ж! Неспокійний який знайшовся. Та до дідька таку турботу!

– Швидше вже про свою, раз назвався моїм чоловіком.

Злий примруж і зморшка між бровами — ось і вся реакція.

– Може, захотів прикинутися сімейним? Тоді хоч роби це вправніше й не сип компліментами іншим жінкам при дружині!

Все його роздратування вмить зникло, змінившись сліпучою усмішкою.

– Ревнуєш?

– Ще чого! Дуже треба, – фиркнула я.

– Ревнуєш, – упевнено кивнув він.

Обійняти себе я не дала, вивернулася й прослизнула під його рукою.

– Мрій більше!

Подальшу суперечку перервав наполегливий стукіт. Лукас зиркнув на двері так, ніби збирався спопелити нахабців. Але після третього удару таки відчинив.

До кімнати ввійшли кілька служниць, молоденькі дівчата, що внесли діжку. Поки облаштовували місце для купання, раз у раз позирали на Лукаса, хихотіли й навіть підморгували йому. Якій відьмі таке сподобається? Правильно — жодній.

Я ледь не кипіла від стримуваної люті. І якщо спочатку Лукас узагалі не звертав на них уваги, то, помітивши мою реакцію, почав роздавати усмішки направо й наліво.

Так і вбила б мерзотника!

Від поспішної, але болісної смерті його врятувала Увала. Орчанка особисто принесла вечерю, встигнувши оцінити ситуацію. Господиня таверни шикнула на служниць і поквапила їх забиратися. Притихлі дівчата швидко зникли. Побажавши нам приємного смаку й безсонної ночі, Увала знову подалася вниз.