ГЛАВА 1

– Не смій відвертатися, коли я до тебе звертаюся! – Агафтія смикнула мене за рукав, але затримати не зуміла і лише голосніше заволала від люті: – Ніело!

Сукню було шкода, все ж таки вона не у дешевій майстерні замовлена. Для верховної відьми ковену пошита. Я таку приємну тканину і в руках ніколи не тримала. Але нехай краще у тітоньки залишиться рукав, ніж моя воля.

Пропускаючи повз вуха прокляття впереміш з добірною лайкою, я поспішила виконати задумане. Незабаром родичка була повністю знерухомлена. Пов'язана по руках і ногах міцними магічними мотузками, вона виразно нагадувала мені кабанчика.

Я навіть розсміялася, яке влучне порівняння. У почервонілій жінці з розпатланою зачіскою і несамовитим вищиром майже не вгадувалася верховна відьма альманського ковену. Чисто королівська кобра. Якщо судити за кількістю отрути у її словах.

– Ніело, ти не розумієш, що робиш, – всоте, здається, спробувала звернутися до моєї розсудливості вона.

– О-о-о!

Невже? Та я десять довгих років плекала план з повернення власної сили! Тисячі варіантів встигли програти подумки. Навряд чи за такий солідний термін ще лишилося хоч щось мною незрозуміле. Якщо, звісно, ​​ти не зовсім тупа курка.

Я ж на таку відверту дурість не скаржилася. Останніх років десять так точно. Зрада коханого і втрата чарів, знаєте, прекрасні вчителі.

– Це небезпечно!

– Для кого? – насмішкувато поцікавилася я. Та куди ж вона його засунула? Гидка стара! – Для вас?

Якщо ще раз почую про розбалансування сил у ковені, то, клянусь рідкісним порошком із кореня золотої мандрагори, завию.

– Не можна закликати богиню через такі дрібниці.

Слова боляче вжалили. Наче голкою хтось серце мені вколов. Агафтія чудово знала, куди бити. Ось відьма!

– Значить, добробут племінниці для вас справжня дрібниця, тітонько? – крізь зуби процідила я.

Тримайся, Ніело. Міцніше стисни кулаки, сплюнь, розітри і замаж нову рану брудом. Адже тобі не звикати, правда?

Аметистовий кулон, що служив вмістилищем родової магії, знайшовся під сінником. Безглуздо зберігати таку рідкість без належного захисту. Втім, якби він був тут, мій план з тріскотом провалився б. Так що спасибі Агафтії за безтурботність. Розшморгнулася відьма, зовсім втратила пильність.

А може, просто не очікувала, що сіра мишка, магічка без сил Ніела зважиться на таку відверту зухвалість. Навіть дурість. Все ж таки я серйозно ризикувала, граючи в кішки-мишки з верховною відьмою. Так і голови можна позбутися. Дарма що племінниця.

Стиснула артефакт у кулаку, маленька перемога гріла душу.

Ось вам і слабачка, тітонька! Не очікували?

Її окрик наздогнав мене біля дверей опочивальні, змусивши вдатися до сумнівів: а чи не повернутися, спорудивши кляп?

– Ти ще пошкодуєш! – Пообіцяла Агафтія.

Лише про ближнє коло, що з радістю втоптувало мене в бруд усі ці роки. Хіба покарання за маленьку помилку має бути таким жорстоким?

– Повернися! – гарячкувала тітонька. – Негайно!

Добре ще, що вона не в тому вже віці, щоб кинутися в гонитву. Ну кому як, звичайно... Мені на руку, а ось їй зовсім не дуже. То спину скрутить, то подагра закатує, то грудна жаба прихопить. Як то кажуть, старість підкралася непомітно. На триста сімдесят п'ятий рік життя. Щоправда, Агафтія виглядала свіжо, як тридцятирічна молодуха. Непогано, правда?

Одне із завдань верховної відьми – правильно розподіляти сили у ковені. В альманському велика частка витікала до тітоньки, іншим перепадали жалюгідні крихти. Тільки хто скаржиться найсильнішій відьмі на її ж несправедливість? У сміливців дуже коротке життя, а дурнів не тримаємо.

– Тітонько, не забувайте: вам шкідливо нервувати!

– Тільки повернися, бридке дівчисько! Я покажу тобі «шкідливо нервувати»!

Ага-ага. Тричі як поспішаю. Прямо спотикаюсь, падаю і від старанності сліди тітки устами заціловую.

Верховна звикла до моєї безпорадності. Впевненість у своїй перевазі її підвела. За десять років я навчилася ледь не зливатись з тінню, бути незамінною помічницею, служкою, дівчинкою для биття. Тією, хто все бачить і чує, але ніколи не промовить зайвого слова. А ще я досконало вивчила всі корисні для відьом зілля, трави та коріння.

Хто б міг подумати, що непримітний сонник стане моїм рятівником? Відвар з нього без запаху та смаку, а ось дія чудова. Менше ніж за чверть години покладе будь-кого.

Поки верховна спала, я хитрістю обійшла її ловчі сіті та пастки, про які чудово знала. Прокинулася Агафтія зв'язана, безпорадна, моторошно зла. Хоч би як відьма старалася, магічні пута витягували всі чари, навіть фамільяра закликати їй було не під силу. Мені ж нічого не загрожувало, окрім, мабуть, образ і прокльонів.

– Ніело-о!

Від чергового вереску навіть у вусі засвербіло. Добре б накласти полог безмовності, але, на жаль, сили закінчуються. Ефект від гіркої настоянки із зульника, що дала мені слабкий магічний потенціал, був не настільки тривалим, як хотілося. А мені ще треба було встигнути зробити головне – зв'язатися із богинею.