Розділ 13

Так паскудно я давно не почувалась.

Так, не було жодної причини покладатись на дивну у всіх сенсах Рету. Весела і зрозуміла Гейра виявилась також з купою секретів. Проте, як там не було, я намагалась довіритись їм. 

Але Стрейту я вже довіряла. Більше, ніж сама того очікувала. І чомусь саме його мовчання вразило найбільше.

Важко вчитись довіряти, покладатись на інших, якщо життя било і кидало стільки разів, що вже й не перелічити. Важко звикати до когось. Страшно. Враховуючи те, що всіх, хто так чи інакше був мені близький, я втратила. Навіть, Елі. Як би не намагалась я сама себе переконати, що варто тільки зустрітись, поговорити, пояснити, і минулі дружба та довіра повернуться. Не повернеться нічого. Навіть, якщо не вона стоїть за Мороком. Це вже точно не та мила дівчина, з якою ми складали плани на щасливе майбутнє. Наївні та милі. Життя виправило нас обох. Мене зробило недовірливою реалісткою. Її… боюсь і уявити, що довелось пережити дівчині, без крихти магічного дару, сили… і в повній владі Правиці. Дуже сумніваюсь, що чоловік його сили та статусу хоч трохи обмежений мораллю та совістю.

Стиснула губи, ніби намагалась втримати гіркоту, що наповнювала душу. 

– Не дуйся, – по-своєму прочитала емоції і думки по моєму виразу обличчя Рета. Замовкла, перечікуючи, поки повз нас пройде пара молодих закоханих, і тільки тоді продовжила. – В столицю налізло менталістів, як бродячих собак під ковбасну лавку, – куточок бляклих від віку губ смикнувся, означивши чи то усмішку, чи то гидливу гримасу. – Лер з нами не міг піти, при ньому на тебе ніхто і глянути не посміє. Бойові цуценята з твоєї команди – нічого проти дійсно сильного чаклуна не зможуть вдіяти. Сама бачила наскільки вони безпомічні, коли справа доходить до сутички зі справді сильними магами. Тобі нічого не казали, бо на тебе й впливати не треба – все фізіономії написано і поводитись стримано та холодно ти не вмієш. Навіть не знаю, що нас при дворі чекає з твоєю відкритістю і вмінням шукати пригоди на свою дупцю. Тож, давай без істерик і обвинувальних промов просто зробимо те, що маємо.

Я стиснула щелепи так, що скрипнули зуби. Як не крути, а своєрідна подача інформації Ретою – те ще випробування на витримку. З іншого боку, дорікнути мені було їй нічим. Все чесно, відкрито, жодних натяків, котрих я ніколи не любила. А тріснути її все одно кортіло. Тож аби не влаштувати виставу в незапланованому місті і далеко не з тими дійовими особами, відвернулась, окинувши юрбу розсіяним поглядом.

Отже, менталісти… 

Дивно. Зазвичай вони не втручаються і не дуже охоче вливаються у світське життя. Закритий учбовий заклад, куди забирали магічно обдарованих ледь не одразу, як проявлялись перші ознаки сили. Все тому, що варто було проґавити момент – і на тобі божевільного неконтрольованого мага, готового скипʼятити мізки навіть досвідченим чаклунам, обвішаним родовими артефактами. Чи варто казати, що менталів не любили ніхто і ніде? Втім, вони відповідали тим же і намагались не висовувати носа з академії. 

І от питання… Що ж змінилось? Що такого сталось, чи мало статись, що відлюдькуваті ментали не просто вийшли в світ, а приїхали в столицю в найлюдніший час зими?

– Команда Крексона бере участь у турнірі? – затамувавши подих і відчуваючи, як серце помандрувало кудись у пʼяти, запитала я, потай сподіваючись, що помиляюсь.

– Угу! Подали заявку ледь не в останні хвилини, – кивнула ще трохи вʼяла Гейра, оглядаючи площу з виразом лінивої кішки на обличчі. – Вперше за всю історію турніру. І як і всі, намагатимуться більше дізнатись про членів інших команд, а за можливості вивести їх зі змагання. І, боюсь, у них шансів на такі маневри найбільше.

Новини одна краще другої. А з Гейрою важко було не погодитись.

Ментальні атаки найпаскудніші. Ми вивчали їх на другому курсі в “Класифікації базових бойових заклинань”. Значились вони в графі “Особливо небезпечні”. А все тому, що за гарної підготовки ментала, вплив на свідомість може бути ювелірним, ніби ти робиш все з власної волі. А от побічні реакції після – паскудна річ: головний біль, нудота, дезорієнтація, втрата свідомості. От по побічним реакціям і можна було зʼясувати, злочин вчинив сам злочинець, чи хтось, хто керував ним, ховаючись в тіні. І найгірше, обірваний вплив вже не відслідкувати. Тож безкарними виявлялась і маріонетка, і лялькар. А от при невмілому грубому втручанні можна взагалі лишитись без особистості, втратити памʼять чи залишитись паралізованим на решту життя.

Тож, загальна нелюбов до менталів була зрозуміла і виправдана. Боялись їх.

І я не виключення. Від думки, що доведеться змагатись з командою Крексона мене відчутно затрясло. Не дуже хотілось покладатись на старанність та вміння студентів, котрих навіть не знала, та сподіватись, що мій мозок в запалі бою не перетруть, мов кашу через сито. До всього, в моїй голові було надто багато конфіденційної інформації, аби дозволити в ній порпатись кожному перехожому.

– Не трясись, – дивним чином зрозуміла, що мене тривожить Рета. – Тараг має прикрити твої дівочі секрети.

– Тобто “має”? – ошелешено запитала я, зиркнувши на ректорську прислугу. – Тобто, від ментальної атаки він може і не закрити?

Маргрета роззирнулась навсібіч, немов намагалась нагадати, що ми тут не одну. Проте мене зараз мало хвилювали глядачі. Тож вона просто подивилась на мене, як на дитя мале. Похитала головою, ніби тільки цим говорила: “Вчитись тобі, дитино, і вчитись!”.