Розділ 12

Варто було мені розправитись з обідом, як дивна жіночка підхопила мене під лікоть і надто швидким для людини її віку кроком рушила широкими сходами нагору. Буквально влетіла на другий поверх, промчала коридорами і штовхнувши одні з однакових на мою думку дверей, втягнула мене в кімнату.

– Роздягайся, – скомандувала… якось вже язик не повертався її бабунею назвати.  

Але замість того, щоб миттю виконувати наказ, я зхрестила на грудях руки і підняла брову, очікуючи хоч якихось пояснень.

– Відьми, – зітхнула Маргрета, зникнувши за боковими дверима і за мить вже повернувшись зі звичайною темно-зеленою сукнею в руках. – Не варто в формі бродити по вулицям. Впевнена, що там зараз купа народу жадає підловити хоч когось з вашої команди. І сама розумієш, що нічого доброго не вийде, якщо впіймають саме тебе. Не дивись на мене так. Перевдягнутись треба.

Таке пояснення було цілком прийнятне. Тому я кивнула і швидко стягнула куртку, штани, сорочку. А Маргрета взялась допомагати мені з сукнею. Добре, що допомогала. Сама б я точно не впоралась з застібками на спині.

– А сукня взагалі звідки? – оцінивши те, як сів новенький предмет гардероба на мою фігуру, наважилась запитати я.

– Обновки лери Стрейт, – пояснила, мов нерозумній прислуга. – Ти ж не думаєш, що дружина такого лера буде бродити вулицями столиці в затертій до дірок сірій академічній сукні, або в одній єдиній формі. Хтось десь побачить, хтось впізнає… ганьба.

Логічно. Але зовсім неприємно. З одного боку прямолінійність Маргрети не залишала жодного простору для додумування. З іншого… я вже починала розуміти Гейру, що явно жадала придушити діяльну бабуню, що не щадила ані чужих почуттів, ані чужого особистого простору.

– Маргрето… – почала я.

– Грета. Можна взагалі Рета, – смикнувши стрічки на спині з такою силою, що я ледь не задихнулась, дала високий дозвіл жіночка.

– Я вдячна за одяг і… що там ще мені знадобиться за новим статусом, – обережно підбираючи слова, заговорила я. – Але… мої речі…

– Книги і зошити на столі, амулети, суміші і зілля – в ящиках столу, дві сукні від лери Сноу – в гардеробі… – коротко відзвітувала Рета. – Решта речей були надто вбогими, аби тягнути їх за собою.

Я не дослухала. Кинулась до столу, спершу перевірила, чи на місці сумка з Відьомською книгою, потім висунула шухлядку, усміхнулась, відзначивши, що всі мої скарби були тут зі мною. Навіть відчула себе впевненішою. І підкоряючись внутрішньому пориву, вихопила кілька амулетів, начепивши на шию, застібнула браслет на лівій руці в простенький перстень на великий палець правої.

– Все. Ходімо, бо все пропустимо, – стійко витримавши мої маніпуляцію, знову розкомандувалась Маргрета.

Розгубившись і так і не зібравшись з думками, я взула високі чобітки, котрі також підібрала служниця. Теплі, зручні і, навіть, невисокі підбори не робили їх непридатними для швидких прогулянок. Здається в них і пробігтись цілком можна було. Ідеальне взуття.

Гея вже чекала нас біля входу. Очі блищать, на щоках румʼянець. І не скажеш, що нещодавно лежала в стелю дивилась не кліпаючи, мов мрець. Погляд тільки трохи розфокусований, що ставило під сумнів щирість її емоцій.

– Це наслідки ваших заливань? – тихо запитала я.

– Угу. – усміхнулась задоволена результатом трудів своїх Рета. – Чудотворний засіб від всіх хвороб. Особливо душевних.

Я скосила погляд на служницю Стрейта. Дивна по всім пунктам.

Далі мене ледь, як малу дитину, загорнули в плащ, натягнули на голову капюшон. Почувалась я при цьому всьому не в своїй тарілці, і за інших обставин припинила б надмірну турботу. Але… що казати, Рета майстерно і точно підловила мене на потрібну їй наживку.

Відьми.

Що казати, мені конче потрібна було роздобути інформацію. Хоч щось. Щось, що виведе мене на ту фігуру в сірому. І оскільки мій пернатий фамільяр удостоювати своїм візитом підопічну і не думав, а до хранительки дістатись я поняття не мала як, то ті крихти хоч якоїсь інформації здавались цілим скарбом.

Скільки років я намагалась роздобути хоч якусь інформацію. В бібліотеках лише кілька сторінок: були такі й такі, проживали там-то й там-то, підкоряються Верховній, брали участь у війні в останні роки… знищені. І жодної конкретики, жодних деталей, імен, інформації про здібності. Що вже говорити про особливості вмінь, чи магію… Підчистили? Чи мої предки не довіряли нікому настільки, щоб ділитись інформацією, котра могла б видати слабкі місця роду? А може десь не там шукаю? Відповідей не було. 

Тому погодилась. Тому терпіла дивне ставлення до мене Рети.

– Збав натиск, – криво усміхнулась Гейра, спостерігаючи за швидкими поривами Рети. Говорила білявка повільно, трохи розтягуючи слова, чи то через пережите хвилювання, чи через влите в неї вино. – Вона зараз запанікує і, плюнувши на все, повернеться в кімнату.

І думки такої не виникло. Але “бабуня” завмерла, глянула мене підозріло, оцінююче і криво усміхнулась.

– Та що втече, – фиркнула вона. – Не рівняй всіх по собі.

Гейра блиснула злим поглядом, але тему вирішила не розвивати. 

– Вже жалкую, що з тобою звʼязалась, – кинула білявка.