Розділ 11

У вітальні будиночка, що виділили нам, як тимчасову резиденцію панувало гнітюче мовчання.

Більшою частиною тому, що залишились тут лише я і Гейра. Хлопців Стрейт мовчазним кивком покликав в кабінет, зачинив двері і ні звуку. З певним розчаруванням підозрювала, що там мало місце застосування ізолюючого закляття, бо як не прислухалась, ані звуку не почула. Це було сумно і образливо. Я також член команди, взагалі-то. І вислуховувати нотації і повчання мала б разом з усіма. 

Натомість мене лишили з Гейрою. Мовчазною, ніби застиглою Гейрою, що свердлила неживим поглядом стелю. Виглядала вона, мов свіжо піднятий мрець. І мовчала. На думку спало, що краще б поплакала, чи посварилась, попроклинала Тоуена, з яким її звʼязувало очевидно не найрадісніше минуле. Надто вже реакція показна.

І мені було її щиро шкода. Зовсім інакше поглянула на жінку, котру я фактично не знала. З першого погляду вона мені не сподобалась. Чому? Справді, от чому? Ніби ж непогана лера. Завжди радісна, завжди діяльна, сповнена живої енергії. Відповідь на питання просилась прозаїчна до зубовного скреготу – я ревнувала ректора до неї. Ідіотська, але цілком логічна думка. І з цим треба було щось робити. Я взагалі права на ревнощі не мала, по суті. Зі справами розберемось, злочинців всіх знайдемо, і все повернеться на свої місця: Стрейт в королівський палац, я… ну для початку в Херенд, а там як вже вийде. Закономірні висновки боляче впʼялись в серце неминучістю майбутнього. Зрозуміла, що в цьому майбутньому мені не вистачатиме ректора.  Проте… проте так воно і буде.

Розвинути думку і постраждати на тему втрати Херендом найпрекраснішого і найдбайливішого ректора в історії древньої академії, не вдалось.

Відчинились двері, впускаючи Маргрету з тацею в руках. Виглядала жіночка точно так, як у вечір нашого знайомства: темна сукня, висока зачіска. Різниця була лише в холодній рішучості на обличчі.

“Зараз когось будуть вбивати!” – майнула думка. 

Вітальню заповнив неймовірний аромат супу, свіжого хліба і травʼяного чаю. Проте в очі впадала в першу чергу пляшка вина, що розмістилась в центрі чи то сніданку, чи то обіду… А може вже й ранньої вечері.

З сумом подумала, що їла востаннє ще в маєтку Стрейта. А далі якось було не до того.

Маргрета явно була не в настрої. І хоч тацю на столик поставила досить обережно. Так само підсунула мені тарілку з золотавим курячим бульйоном. Мовчки вклала мені в одну руку ложку, в іншу – повітряну булочку. А от вже потім…

Різким рухом плеснувши по дну пляшки вибила корок, налила повний по вінця келих червоного вина і ривком наблизившись до байдужої до всього Гейри, з неймовірною силою смикнула ту за волосся. Блондинка глухо застогнала, розтулила рота, аби висловити все, що думає про ідеальну бабуню, котра мені зараз нагадувала голодне умертвʼя, скоріше. Маргрета на спротив не відреагувала абсолютно ніяк. Тобто не так, як того чекала Гея. Бабуня просто взяла і буквально влила бокал вина білявці в рота.

Виглядало страшно. Моторошно.

Вино лилось по обличчю міцно утримуваної Геї, по шиї, в декольте, на канапу, яку навряд потім вдасться відчистити без магії. Криваво-червона пляма розтікалась по піщано-жовтій сукні ректорської подруги…

– Їж, – рявкнула Маргрета, навіть голову не повернувши в мій бік. Проте сумніву, щодо того, кому адресувався наказ не було.

Яке там їж. Я так і завмерла з недонесеною до рота ложкою, спостерігаючи за такими вишуканими нетривіальними екзекуціями.

– Ви її зараз втопите, – скрикнула я, маючи намір вже втрутитись і припинити катування.

– Не найгірша смерть, маю відмітити, – і усмішка така… кровожерлива, що абсолютно не пасувала бабуні. Потім глянула на мене і пригрозила: – Бо годуватиму! 

Уявила собі процес і поспіхом вгризлась в булку, не відчуваючи смаку і обдумуючи, чи Тараг мене врятує від подібних екзекуцій. Взагалі ситуація не сприяла нормальному обіду. Проте вирішила не сперечатись.

Гейра ж поступово почала приходити до тями. Рвонулась. Вилаялась, відпльовуючись.

– Зду… тьфу… здур… – намагалась вона протестувати навіть руками замахала, в спробі спихнути з себе давню недругу, але посмішка на обличчі бабуні стала підступна.

– Очуняла? – медовим голоском заговорила до неї та, що на мою власну думку, збиралась мить тому вбити білявку. – Іди відмийся, перевдягнись. Підемо прогуляємось.

Гейра глянула на неї з таким жахом в очах, що і я подих затамувала.

– Нікуди… я не піду, – говорила ректорська подруга ще слабко, але хоч заговорила.

Зізнатись, мені вже за неї страшнувато було. Надто вже глибокий шок. І я не впевнена, що жадаю знати причини такої реакції на аристократичного вирод… чаклуна. Не важко здогадатись, що нічого доброго не почую. Але вбити його вже хочу. Аж руки чешуться. Цікаво, чи є в книзі Верховної відьми щось підходяще? Треба пошукати у вільний час!

Маргрета обдарувала давню недругу чарівною усмішкою, підняла пляшку рівно так, аби Гея могла оцінити масштаби майбутніх неприємностей і запитала все тим же медовим голоском:

– Ще келишок?

Швидкий погляд в мій бік і я скоріше за інерцією проковтнула одразу кілька ложок супу. Мовчки.