Розділ 1

– …В горі і в радості, здоровʼї та… – нудно і без жодного ентузіазму перелічував умови спільного проживання молодят сухий, жовтий, як воскова свічка, храмовник, героїчно борючись з бажанням обпертись на вівтар. А там може і прилягти на нього. А в ідеалі доспати те, чого йому доспати не дали.

Я почувалась десь так само. Все тому, що всю ніч просиділа над книгою, котру напередодні ввечері притаскав вічно невдоволений всім на світі фамільяр зі словами “Збагачуйся, неук!”.  І не витрачаючи зайвого часу на розмови з недовідьмою, котра вже заготувала йому цілу гнівну тираду за те, що книгу птах в мене перед тим поцупив, вилетів назад у вікно. 

Оскільки останній тиждень я провела у маєтку Стрейта, і від нудьги вже навіть без покарання прибрала половину запилених та занедбаних кімнат, поверненню власного майна була несказанно рада. І взялась за нелегкий, але, як виявилось, дуже цікавий і захоплюючий процес збагачення, закономірно забувши, що власне на самий ранок понеділка в нас назначена урочиста подія – весілля.

Процес збагачення тим часом затягнувся до самого світанку. Задрімала я прямо за книгою, клюнувши в неї носом, але потім влаштувалась зручніше – вже фізіономією на зошит з нотатками та конспектами, просто відключилась. Щоб незабаром прокинутись під істеричний виск: “Ти ще дрихнеш?”.

По правді сказати, “прокинулась” – дуже голосно сказано. На ноги піднялась хіба. Навіть невпопад кивала на обурення блондинки, що кружляла навколо мене намагаючись одягнути, причесати, відтерти зі щоки чорнила. Спроба нафарбувати була зірвана моїм смачним позіханням, її відбірною лайкою і приреченим “І так нормально!”.

Зайшов Стрейт, глянув на мене, прошипів щось не дуже приємне Гейрі. Вона спочатку обурилась, потім ще раз обурилась, потім кинула в зачинені двері щось явно крихке. Крихке розлетілось на друзки, а я ліниво подумала, що знову доведеться прибирати. І на кінець взялась мене перевдягати, шиплячи крізь зуби слова, котрі лері знати не належало б.

Нормально там вийшло за другим разом чи як, але подальші події я запамʼятала уривками, бо періодично провалювалась в блаженний солодкий сон, заколисана похитуваннями в екіпажі, і тільки зараз набралась сил, аби розплющити очі. Проте сил набралось недостатньо аби стояти рівно під повним ненависті поглядом храмовника. Тому міцно обійняла руку нареченого, і вже зовсім знахабнівши привалилась до його плеча.

– …І зійде на вас благословіння Єдиного… – виплюнув храмовник таким тоном, наче прокляв.

Його роздратування було також більш ніж зрозумілим. Причина була в двох народженнях і одних поминках напередодні. Про що потай повідомила одна зі служок Храму, намагаючись відмовити Стрейта від не найкращої ідеї одруження о сьомій ранку в найважчий день тижня. Бо за її словами напередодні святий отець дуже на… намолився і нині не мав зовсім душевних сил. Амбре молитовного благословіння від служителя Єдиного стояло таке, що свічки тріщали і спалахували, варто було йому до них наблизитись. І священнослужитель прослідивши закономірність, намагався близько до них не підходити.

Що загалом, було вельми складно. Свічок в Храмі зазвичай було багато. І хоч зранку в перший день тижня і після півторатижневої хурделиці жителям нашого невеличкого містечка зайнятись було чим, але кількість позивачів до вищих сил була значною. Просто мало хто сподівався на мерію в справі розгрібання сніжних заметів.

– …І поки смерть не розлучить вас! – нарешті договорив храмовник, полегшено зітхнув, обдаючи запахом… благословіння присутніх.

Мене цієї миті перекосило, очі засльозились, але дивним чином сон, як рукою зняло. Я кліпнула, змахнувши одиноку сльозу і ледь видушила з себе:

– Та-ак! – насилу відліпившись від ректорського піджака, відмітивши, як спалахнули символи, що реєстрували створення нової міцної сімʼї у храмовій книзі.

Ректор з явним сумнівом зкосив погляд у мій бік.

– Уже жалкуєш? – звично уїдливо поцікавився він, натякаючи на пролиту одиноку сльозу.

Про те, що жалкувала я виключно про те, що під рукою не знайшлось нічого, аби заїсти божественне благословіння, повідомляти не стала і майже чесно повідомила керівництву академією:

– То від щастя!

А щастя моє було безмежним. В першу чергу через це, що цей фарс, розіграний виключно для того, аби свідоцтво про наш шлюб зʼявилось у всіх реєстрових книгах королівства та факт укладення союзу не піддавали сумнівам, нарешті скінчився.

Стрейт насупився, явно не довіряючи моїм словам. Зате радості не приховував святий отець, що вже неквапливо, але впевнено задкував до молитовної лавки. І поки мій, тепер уже, чоловік, хоч і фіктивний, вдягав обручку мені на палець, святий отче чудово собі на ній вмостився, скрутившись калачиком, тим самим наводячи на думку, що такі передислокації для нього не в новинку. А стан був настільки плачевним, що йому вже було абсолютно наплювати, що вінчались тут у нього, не більше й не менше, один з найсильніших магів королівства і північна відьма. Аби тільки спокій дали.

Тільки тепер, коли обручка з білого золота з блакитним камінчиком, влаштувалась у мене на пальці, я підняла погляд на Реймора Стрейта.

Очі в нього все ж гарні. Неймовірно темні. Вогні свічок створювали ілюзію іскор, що спалахували десь в глибині цієї темряви. Від того в душі народжувалось відчуття, що я вдивлялась в нічне зоряне небо. Це небо повільно, але невідворотно наближалось, трохи лякаючи, але куди більше викликаючи захват. І за мить Реймор Стрейт мене поцілував. Ніжний, але досить впевнений дотик його губ до моїх, магія, що огорнула мене вже таким знайомим теплом.