Розділ 5. Присяга відьми

Я не спала ось уже другу добу. Усю минулу ніч стрибала містом, наче гірський козел, билася врукопашну із застосуванням магії і дерлася по стінах на п'ятий поверх, щоб після того звідти поспіхом зістрибувати. А на правому боці у мене була свіжа рана, яка сильно боліла. На жаль, але чого не було в арсеналі демонічної магії, так це цілительства! Такі заклинання були доступні лише деяким власникам магії Єдиного, та ще адептам парочки з давніх богів. Тому доводилося страждати, покладаючись максимум на гарні ліки.

Чи варто говорити, що моїм єдиним бажанням зараз було вилаятися, як та розбійниця із сусідньої камери, і поповзти до себе додому, щоб не вставати з ліжка кілька днів?

Але ні! При цьому зараз я повинна була виглядати бадьорою і свіжою, ще й випромінювати неабияку чарівність, підтримуючи світську бесіду з метою зачарувати дівчину, яка просто зобов'язана захотіти бачити мене як свою близьку подругу.

Ну чому? Чому, чорт забирай, Лідія дозріла для зустрічі саме сьогодні? А не вчора, коли я весь день була нічим не зайнята, чи хоча б завтра? На жаль, леді Гарденрут дійшла висновку, що цей день підходить для нашої зустрічі просто ідеально! Оскільки ця особа була наразі головним ключем для можливості підібратися до мого ворога, довелося стиснути зуби і привабливо посміхатися, невимушено базікаючи за чашкою кави з тортиком.

Що ж, принаймні мої страждання, схоже, були не марними. Бо якщо я і виглядала, незважаючи на всі старання, не зовсім безхмарно, то Лідія цього не надто й помітила. Близько двох годин ми з нею проговорили в кав'ярні, а потім ще дві гуляли центральним парком. І так, ще раз так! З урахуванням мого нічного поранення, я готова була волати і лаятися через те, що моїй співрозмовниці просто не сиділося на одному місці. Кілька разів я намагалася заманити її на садові лави з гарним видом, але Лідія не затримувалася на них довше десяти хвилин.

В результаті до кінця зустрічі, коли ця бабка відлетіла назад у палац, до свого обожнюваного чоловіка, я ледве дочекалася, поки вона сяде в карету і від’їде подалі, перш ніж голосно зітхнути з полегшенням, опускаючись на найближчу вільну лаву. На той час сонце вже сіло і над містом густішали сутінки.

Кілька хвилин, мені потрібно посидіти ось так кілька хвилин, перш ніж вирушу додому. Де Астарот саме мав плювати в стелю, закінчивши переписувати відомості з копії теки Сари Ранпел, що вже зникла. Я дістануся додому, переодягнуся, прийму душ і зміню пов'язку, наклавши нові ліки, які мають прискорити загоєння. А потім — залежно від того, скільки в мені ще залишатиметься сил — я або одразу перечитаю вміст теки, або спочатку посплю, а справами займуся вранці. Але зараз… зараз мені потрібні ці кілька хвилин, щоб перепочити і трохи відновити сили. Інакше не впевнена, що я взагалі дійду додому.

Знесилено видихнувши, я прихилилася до спинки лави і відкинула голову. Якоїсь миті зрозуміла, що очі самі починають заплющуватися, і вчасно себе обсмикнула — ще не вистачало захропіти прямо посеред центрального столичного парку.

Бажаючи підбадьоритися, я знову сіла рівно, подивившись прямо поперед себе.

І, не втримавшись, тихенько скрикнула: прямо навпроти мене стояв чортів Ервін Сандерс!

От уже зустріч так зустріч.

Прокляття… що він тут робить? Невже зрозумів, що це я вчора вдерлася до храму? Вистежив мене? Так швидко? І що тепер? Мене схоплять і відведуть у катівні інквізиції, де прославленими тортурами витягнуть усі зізнання та відправлять на багаття?

— Доброго вечора, — не чекаючи на мене, першим сказав Ервін. — Чудова сьогодні погода, не знаходите?

Отже, вирішив зайти з балачок про погоду, перш ніж заламати мені руки і надіти кайданки? Як мило з його боку.

— Так, приємна, — повільно видихнула я, пильно дивлячись на нього. — Чи можу я поцікавитися, чому ви зараз стоїте навпроти мене?

— У мене сьогодні був важкий день, — тяжко зітхнув Ервін… сідаючи поряд зі мною. — Спершу сюрпризи на нічному чергуванні, а потім, як наслідок цих сюрпризів, весь день жодної хвилини спокою. Тільки зараз звільнився, написавши кілька останніх звітів, і пішов додому через парк, короткою дорогою, сподіваючись виспатися. А тут бачу — ви гуляєте з однією знаменитою при дворі особою. Причому особа вже йшла, ось я й вирішив привітатися, коли вже шляхи Єдиного знову звели нас.

— Отже, я зараз своєю балаканиною заважаю вашому відпочинку після дуже важкого дня? — Не стрималася я і сама здивовано розплющила очі, коли у відповідь на мої слова чоловік засміявся.

— Та є трохи. Як вам не соромно, леді Шедоу? — реготнув він, змовницьки мені підморгнувши.

Я ж захихотіла, прикривши губи долонею. Коли всередині мене все просто кричало від паніки! Ні-ні-ні, він однозначно притягнувся сюди не просто щоб мило побалакати, і вже точно не випадково повз проходив! Зрозуміло ж, що цей тип стежив за мною, можливо, навіть не одну годину. Не виключено, що з того моменту, як я взагалі вийшла з дому, прямуючи на зустріч із Лідією. І зараз, дочекавшись, поки стемніє, а я залишуся сама, вибрав момент, щоб підійти.

Ключове питання було в іншому: яка причина стеження? Те, що він знає про контракт із Астаротом? Те, що інквізиції вже відома особа нічного злодія? Чи… є щось, про що я навіть не здогадуюсь?

— Не хочете трохи прогулятися? — несподівано запропонував Ервін.

— Ні, дякую, я посиджу — набігалася за сьогодні і, здається, трохи натерла ногу, — пробурмотіла я у відповідь.