Розділ 3. Кредо інквізитора

— І навіщо ж я знадобився тобі в таку пізню годину? — поцікавився Астарот.

Стоячи в кабінеті, я роздивлялася вулицю крізь тонке скло великого вікна. Година справді пізня. Настільки, що навіть на головних вулицях столиці затишшя: хтось заснув, хтось доповзав до своїх будинків, і мало хто все ще сидів у напівпорожніх закладах, попиваючи напої. Через рік ці вулиці залишаться такими ж… а мене вже не буде. І цьому не завадити, просто немає способів розірвати контракт, укладений з демоном. Все, що в моїх силах, — це хоча б вирушити на вічні пекельні муки не даремно.

— А ти не здогадуєшся? — Не обертаючись, я підняла брову.

— Хочеш, щоб я розважив тебе цього вечора? — лукаво промовив демон, торкнувшись моєї спини долонею.

— Хочу, щоб ти доповів мені про виконання мого доручення, — суворо відрізала я, відсторонившись від нього. Ці дотики лякали.

— Доручення? — насупився Астарот. — Ти про…

— Про інквізиторів у оперному театрі. — Я різко обернулася і подивилася прямо на нього. — Ти з'ясував, чим вони займалися?

— Певною мірою, — зітхнув він, прихилившись до найближчої стіни, і схрестив руки на грудях. — Справа виявилася досить каламутною. З того, що я дізнався, випливає, що вони там заарештовували підозрювану у відьомстві. Якусь Сару Ранпел.

— Треба ж, — вдумливо простягла я.

Відьомство було одним із найтяжчих злочинів, переслідуваних інквізицією. Злочином, за який зазвичай відправляли на багаття.

Магія, дарована Єдиним богом, була доступна багатьом, але дуже слабкою. Більшість навряд чи могли пересунути зубочистку, що лежала на столі, або залікувати подряпину. Однак декому щастило більше, ті мали змогу вивчити священну чаклунську майстерність і зайняти пристойне становище, хай навіть були народжені в нижчих соціальних шарах.

Чарівні сили благородних родів, звичайно ж, були на порядок вищими, ніж у простолюдинів. А у королівської родини — тим паче.

Вся ця магія була повністю легальна та схвалена церквою.

Ось тільки існувала інша.

Перша — та, якою нині користувалася я: магія демонів, дарована мені безпосередньо через Астарота, одного з найвищих. І так само магією демонів могли користуватися інші відьми-контрактори, які продали демонам свою душу заради чогось, що здавалося важливішим за вічність у Пеклі.

Друга — відьомство давніх язичницьких богів. Давно повалені ідоли, культ яких був знищений і заборонений багато століть тому на користь церкви Єдиного. І так, саме так! Щоб використати їхню магію, треба було зректися Єдиного і присягнутися у вірності старим язичницьким богам.

Інквізитори полювали як на єретиків, що на перших, що на других весь час існування їхньої контори. І на тих, чия вина у відступництві буде доведена, чекало багаття. На жаль, але так, Єдиний не називався б Єдиним, якби терпів конкурентів!

Звісно, я, як контракторка демона, отримаю те саме, якщо інквізитори мене зловлять і виявлять печатку Астарота.

На щастя, тим, хто укладав контракти з вищими демонами, було трохи легше, ніж поганським відьмам — наші печатки ретельно маскувались завдяки силі істот, з якими ми йшли на посмертну угоду. Хоч якась компенсація за те, що на відміну від відьом-язичниць, ми жили лише рік після укладання контракту, а потім вирушали до Пекла. А вони проживали стільки, скільки їм було відведено, і після смерті потрапляли в скромні чертоги свого нового бога.

І як правильно зазначив Астарот, щоб виявити печатку контрактора, навряд чи вистачить сила навіть кращих інквізиторів — надто вже добре її охороняв господар печатки, одна з найсильніших істот у Пеклі. Проте, зважаючи на все, інквізитори все одно відчували в мені щось недобре, і мене це насторожувало. Ще не вистачало бути спаленою до того, як знищу Владіміра — оце Астарот тоді живіт зі сміху надірве!

— А чому ти сказав, що справа виявилася каламутною? — З підозрою пригадала я. — Адже зазвичай коли відьму ідентифікують, то працюють чітко за планом, поки не візьмуть її і не запхнуть у карету, спеціально обладнану для них під перевезення.

— Бо ту відьму вони так і не впіймали, — повідомив чоловік. — Коли почали шукати, її й слід давно охолонув. Можливо, цю жінку хтось попередив і їй якимось чином вдалося покинути театр непоміченою. Або пес його там знає що. Але факт у тому, що інквізиція так і не взяла підозрювану, і за місцем проживання її теж не знайшли. Звісно, відразу ж послали інквізиторів до її найближчих контактів, але й у тих нічого. Однак найкаламутніше — це те, як саме на неї вийшла інквізиція.

— Поясни, — зацікавлено простягла я.

— Уся документація на її затримання, як виявилося, була оформлена поспіхом і заднім числом, — сказав Астарот. — При цьому вони давно знали про її відступництво, як мінімум, у них були підозри.

— Цікаво. Неначе раніше їм наказували не чіпати її, а зараз дали команду нападати. — Я задумалася і, відійшовши від вікна, присіла за стіл.

— Ось тільки я одного не зрозумію: чому це тебе взагалі хвилює? — насупився чоловік. — Наскільки я пам'ятаю, у тебе своїх турбот вистачає.

— Правильно. Але той інквізитор, на якого я налетіла минулого вечора, чомусь не дає мені спокою. І побачити його сьогодні в оперному було... Мені, скажімо так, тепер трохи не по собі.