Розділ 1. Нехай почнеться відлік

— А що як він знову покладе на мене оком? — проказала я, піднявши тонку брову. — Тоді все полетить до біса.

— Не покладе, — посміхнувся Астарот, слідом за мною проходячи до вітальні розкішної квартири, що займала весь верхній поверх старовинного будинку в центрі Ітарона, столиці Рагніри. Квартири, яка тепер належала мені… і де, звичайно, разом зі мною жив демон, завдяки якому я збиралася здійснити свою помсту.

Демон, якого інші бачили лише тоді, коли йому це було потрібно.

Демон, якого я ненавиділа та боялася. Мій майбутній кат та власник моєї душі. І він чудово знав, як я насправді тремчу від страху, дивлячись на нього та усвідомлюючи свою долю… хоч намагаюся зображати крижаний спокій і непохитну рішучість.

— Звідки така впевненість? — Я спохмурніла. — Наскільки я можу судити те, що тепер бачу у дзеркалі, ти не просто постарався, а перестарався, працюючи над моєю новою зовнішністю. Та й над рештою, — додала я, відвівши погляд від свого відображення у великому дзеркалі в золотій рамі. У якому я і тільки я бачила вогняну печатку Астарота у своєму правому оці — знак нашого контракту. Мій вирок, від якого мені тепер не втекти. Як би відчайдушно я не хотіла жити довше, ніж єдиний відведений рік перед вічністю мук у глибинах Пекла.

Відтепер мене звали Сильвана Шедоу. Довге волосся кольору першого снігу, блакитні очі, красиве личко з витонченими рисами та струнке тіло. Двадцять два роки, непристойно багата. Остання представниця нелюдимого дворянського роду, про який раніше ніхто не чув… але який Астарот потай записав у всі можливі офіційні списки знаті. Заодно позначивши на всіх мапах мій древній фамільний замок, що з'явився в горах Гаргоріс минулої ночі, де він залишатиметься до закінчення контракту… а за рік він повністю зітре мене з цього світу.

Все юридично правдоподібно та здатне витримати перевірку. Принаймні, в це хотілося б вірити. Бо інакше я ризикую опинитися на багатті інквізиції.

— Звідти, моя пані, — промовив демон, взявши мою руку, яку підніс до губ. — Що тепер ти… трохи не відповідаєш смакам його величності.

— Поясни, — насторожилася я, боязко здригнувшись: корисливість і підступність, що проступали крізь цю галантну маску, ні на мить не давало забути, що поряд зі мною не друг і не відданий слуга. А справжнісінький ворог і мучитель, якому просто вигідно надавати мені певні послуги.

— Я не здивований, що ти не знала. Зрештою, вона померла багато років тому, ще до твого народження, — зітхнув Астарот, просто в повітрі розгорнувши трохи прозоре зображення, на якому була доглянута темноволоса жінка зі втомленими зеленими очима. — Схожа на колишню тебе, чи не так?

— Навіть дуже, — простягла я, уважно вдивляючись в обличчя, від одного погляду на яке чомусь ставало некомфортно. Немов холодок пробігав спиною. — Хто вона?

— Аргінея Штерн, мати його величності Владіміра Штерна, — заявив демон, і від цих слів я здивовано витріщила очі.

— Але ж…

— Саме так, моя люба, — посміхнувся Астарот. — Більше того, якщо подивитися на портрети всіх жінок, які були в житті короля… — продовжував він, і з цими словами у повітрі, так само, розгорнулося ще близько трьох десятків зображень. На всіх — різні дівчата… але в усіх було довге каштанове волосся та зелені очі, і всі мали дуже схожі риси обличчя. — То стане очевидно, що кожна з його пасій була чи не копією покійної матері. І як бачиш, нинішня ти зовсім на неї не схожа, так що тобі нема про що турбуватися.

— Ти сказав, що вона ще до мого народження померла? — замислилася я, знову вдивляючись у портрет покійної королеви-матері, який відштовхував і одночасно не давав відвести погляду. — Тобто, король тоді був зовсім хлопчиськом?

— Так, — кивнув демон. — І цей хлопчик побачив на власні очі, як його мати наклала на себе руки.

— Трясця, — здригнулася я і, зіщулившись, відвернулася від портрета.

— Весь двір чудово розумів, що до цього її довів власний чоловік, — вів далі Астарот. — Батько Владіміра Штерна був тим ще виродком, і синок пішов весь у татка: що характером, що зовні. Але при цьому все своє життя продовжував хапатися за образ матері. І, бачачи жінок, які були схожі на неї, втрачав від них голову. Не міг себе стримувати… та й не бачив причин стримуватись, якщо становище дозволяло йому отримати бажане. Деякі затримувалися в його ліжку надовго як офіційні фаворитки, і багато хто з них, набриднувши, вирушив до в'язниці. З деякими просто спав кілька разів і добре, якщо після цього просто відпускав, подарувавши дороге намисто, а не відправляв у заслання чи й того гірше. Деяких взагалі ґвалтував — що з ними траплялося після цього, можеш собі уявити. Особливо якщо мова про простолюдинок, хай навіть із заможних сімей. Тирани та диктатори, які мають абсолютну владу, можуть не обмежувати себе ні в чому, поки здатні цю владу утримувати. А він, на жаль, здатний.

— Як я розумію, він не зупиниться.

— Звичайно. Хіба що в тебе вийде зупинити його, здійснивши помсту за відведений тобі рік.

— І я матиму рацію, якщо скажу, що твій план має стосунок до того, що ти мені щойно розповів? — припустила я. І демон, розтягнувши губи в задоволеній усмішці, клацнув пальцями. Усі зображення зникли.

— Так, — кивнув він, і перед моїми очима з'явився новий портрет. Молоденька красуня з каштановими кучерями і наївністю в недалеких зелених очах. — Знайомся, Лідія Гарденрут, його нинішня фаворитка. Він із нею вже дев'ятий місяць. І, на відміну від тебе, вона не стала пручатися, коли король зажадав її. Тоді твій випадок був іще на слуху у світі, і ця дівчина просто побоялася повторити твою долю. Тому, мліючи від страху, погодилася стати коханкою його величності. А згодом вона і сама в нього закохалася, тож зараз просто без тями від свого дивовижного владного чоловіка. Він же, у свою чергу, дарує їй дорогі подарунки, вбирає в шовк, розважає на прийомах, доводить до нестями в ліжку і, звичайно ж, виконує будь-які дрібні забаганки.