Розділ 57. Медовий коржик

Вирішила вичерпати річку?

Що? Хто? Леон? Що він тут робить?

Дурепко, отямся. Йому набридло тебе чекати. От і прийшов перевірити, чи не втопилася ти.

— Я?.. Річку?.. Ні. Я просто вмивалася.

Воно й видно, заодно й попралася. Ось диво в пір'ї.

— А, ну якщо просто вмивалася, тоді гаразд.

Леон зміряв мокре дівчисько трохи насмішкуватим поглядом і пішов до коней.

Він що мені не вірить?

Вірить, але подивися на себе, ти вмивалася чи купалася? Вся сорочка мокра і голова.

Елі зі здивуванням оглянула себе і пішла слідом за воїном.

— Тримай, русалко. Обітрися.

Леон простягнув чисту ганчірку.

— Дякую.

Дівчисько витерло обличчя і руки, потім подивилося на мокру сорочку.

— Залазь у сідло. По дорозі обсохнеш, зате спекотно не буде.

Леон застрибнув у сідло, залишивши Елі самій покласти ганчірку в суму.

— А як же король?

— До короля ще доїхати треба. На мосту застава. Там затримаємося, потім ще кілька годин до Арвея. Так що обсохнути точно встигнеш.

Звідки він завжди все знає? Ми ж не були біля мосту.

Спитай.

— Звідки знаєш про заставу?

— Вона завжди там стояла. Це варта зі столиці. Дорога не головна, але на всіх підходах до Арвея стоять застави.

Знову храмовники?

Слухати навчися. Він сказав, вартові зі столиці.

А вартові не храмовники?

Я звідки знаю?

— Там храмовники?

Яка прискіплива…

— Ні, міська варта.

Леон їхав розслаблено, майже не тримав повіддя, іноді колінами давав напрямок Армаку. Елі, навпаки, доводилося постійно стримувати Руду, щоб та не тягнулася до трави.

— А чим міська варта відрізняється від храмовників? Хіба вони не підпорядковуються Ордену?

Елі порилася в кишеньках перев'язі і дістала гребінь. Ніжно погладила гребінець долонею і почала розчісувати мокре волосся.

Трясеться над простим дерев'яним гребінцем, як над скарбом. Ощадлива…

Леон кинув погляд на дівчисько.

У сідлі тримається як справжній вершник, а адже зовсім нещодавно скиглила, що дупа болить. Та вже за час походу дівчисько сильно змінилося… Та ще й балакає без угаву. Щоправда, у ступор хоч і рідше, але впадає. Головне, в бою не гальмує і то добре, та й по табору знає, що робити… Про що це я?..

— Насправді міська варта підпорядковується міському голові. Однак є міста, де намісник Ордену і міський голова одна й та сама людина.

— А в Арвеї?

— Арвей — столиця, тут голова міста — король. Але в нього є ще, крім варти, королівська гвардія.

— А навіщо королю гвардія, якщо є варта?

Елі закінчила розчісувати волосся, дмухнула на гребінець і акуратно прибрала в кишеньку перев'язі. Відстебнула флягу і зробила кілька ковтків.

Ніколи не думала що буду отак кататися по лісу і пити таку смачну солодку воду.

Так-так. Хтось злий і недобрий не забуває поповнювати флягу радості вередливої дурепки.

Сама ти дурепка вередлива.

— У міської варти і гвардії різні завдання. Міська варта охороняє спокій мешканців у місті і околицях.

— А гвардія?

Елі пристебнула флягу і полізла в переметну суму.

Десь мав ще коржик завалятися я точно пам'ятаю…

— Не крутись, впадеш.

Леон навіть не подивився на дівчисько.

Все він бачить…

— Я не кручусь. У мене коржик ще має бути.

— Гвардія захищає палац.

— І все? Яка ж це еліта, один палац охороняти.

Елі нарешті виловила з переметної суми коржик і розламала навпіл.

— Багато ти розумієш… Охорона короля і палацу — це лише одна з функцій гвардії.

Коли вона встигла мене привчити до солодкого?

Леон, не обертаючись, простягнув руку.

У нього що очі на потилиці?

Дурепо! Ти ж сама казала, що коржик шукаєш.

Але я ж не казала що знайшла…

— Звідки ти знаєш, що я поділюся, солодкоїжко?

— Ти ж зламала коржик навпіл. Хіба не для того, щоб поділитися?

— Звідки знаєш, що зламала?

— Так увесь ліс чув. Добре, якщо ведмеді не збіжаться на солодке, так шумиш.

— Ти гидкий і вередливий, мене весь час ображаєш.

Елі під'їхала ближче і вклала в долоню Леона половинку коржика.

— Загладжу провину в Арвеї. Куплю тобі солодощів.

— Обіцяєш?

Смарагдові очі спалахнули радістю.

— Даю слово королівського гвардійця.

Леон приклав правий кулак до серця.

Він що правда королівський гвардієць?

Не знаю, але якщо вірити тому, що ми їдемо прямо до короля, то, напевно…

— Ти правда королівський гвардієць?

У голосі дівчиська забриніла туга.

Елітний воїн гвардієць короля… Куди мені до нього… Тепер зрозуміло, чому він все знає і вміє.

Не панікуй. Леон, це Леон, яка різниця, яке в нього звання чи хто він за статусом?

— Можна й так сказати. Але це не змінює мого статусу зачарованого відьмою захисника.

Знову спохмурніла.

— Знову жартуєш? Я тебе не зачаровувала і я не відьма.

Бачиш, він той самий Леон, що й п'ять хвилин тому.

— Так-так. Брешуть злі храмовники…

Леон посміхнувся, але наступної миті його обличчя накрила сувора маска воїна.

— Що?

Дівчисько миттєво зчитало реакцію воїна.

— Їдеш позаду. За арбалет не хапайся. Мовчи.

— Гаразд.

Дівчисько поправило капелюх і вчепилося в повіддя. Попереду залунали людські голоси. Що ближче вони під'їжджали до мосту, то більше повітря наповнювалося різними звуками.

Цікаво, є храмовники на заставі чи просто роздали розпорядження. Навряд чи вартові підуть проти короля. Думаю, жетона вистачить, щоб спокійно проїхати…