Розділ 54. Хто пані

Вже ранок?

Так, пані, ви знову проспали.

З самого ранку вередуєш?..

А я тут до чого? Он Леон вже зараз піде на сніданок.

Навіщо? У мене ж лишився пиріг і солодка ягідна вода.

Так це ж твій скарб.

Ні я з ним поділюся.

Так ділися швидше! Поки не пішов.

— Вже прокинувся?

Дівчисько протерло очі, сіло на ліжку.

— На відміну від деяких…

— Не йди снідати. У мене ще лишився пиріг і солодка водичка.

— Так це ж кухар робив спеціально для тебе. Всю кухню на вуха поставив.

— Ну то й що? Мені не шкода.

Думаєш, спокусиш Леона солодким замість м'яса?

Ну не наїсться потім ще підемо поснідаємо.

Елі рішуче встала з ліжка, дістала ніж і розполовинила решту шматка пирога.

— Ось тримай.

Дівчисько навіть не глянуло на вираз обличчя воїна, сунуло йому пиріг у руки.

— Він смачний. Просто я вже не могла більше їсти. Не знала, що він буде такий великий.

Навіжена! Я їй що, дівчисько-малолітка, щоб солодким бавитися?

— Залиш на потім.

— Ні, їж зараз. Тобі треба сили відновлювати.

Поки Леон роздумував над шматком пирога, Елі взяла глек і налила в кухоль солодкої води.

Шалена! То в річці миє, то солодким пирогом напихає. Вона що, моєї смерті хоче?

— Ось, запивай, так смачніше.

Леон знехотя відкусив шматок пирога і почав жувати.

Хм… А пиріг і справді непоганий. Тісто ніжне, ягоди соковиті, і меду зайвого кухар не поклав. Цілком їстівно.

— Бачиш, я ж казала смачно.

Дівчисько, не соромлячись Леона, відрізало ножем шматочки пирога, а потім відправляло до рота. При цьому ґрунтовно вимазалося в ягодах.

— Смачно.

Леон відпив кілька великих ковтків із кухля і подивився на вимазане дівчисько.

— А що, коли їси, як поросятко, смачніше?

Чому він обзивається?

Тому що ти є поросятко. Подивися на себе вся вимазалась в ягодах.

Так смачніше.

Ось він тебе й спитав.

— Ти не розумієш…

Дівчисько доїло пиріг і облизало пальці.

— Куди мені до вас, пані? Я в таких частуваннях не спец.

— Вередливий. Я з тобою смаколиками ділюся, а ти обзиваєшся.

Я ще й вередливий. Що в неї з самого ранку в голові? Нам їхати треба, а вона тут сцену з пирогами влаштовує.

Елі спробувала натягнути маску образи, але з вимазаним ягодами обличчям вийшло кумедно.

— Гаразд. Не дмись. Іди сюди, поллю. Поки хтось не побачив пані замазуру.

— Я не дмуся. Просто ти не розумієш.

Дівчисько підійшло до тазика і простягнуло долоньки.

— Повністю згоден. Не розумію.

— Ось бачиш, навіть сам погодився.

Леон почав поливати з ковшика, а дівчисько, пирхаючи, вмилося.

— Їси, як поросятко, вмиваєшся, як коняка. Що в тебе за звіринець у голові?

— Ніякий не звіринець. Просто ти не розумієш.

— Ну, головне, щоб ти сама себе розуміла, решта неважливо.

— Просто мені добре.

Філософським тоном заявило дівчисько і пішло надягати амуніцію.

— Ну, якщо добре, тоді гаразд. Як закінчиш, спускайся.

Леон підхопив переметні суми і вийшов з кімнати.

Ну чому він такий вередливий?

Вередливий? Ти згадай, яким він був тиждень тому? Ти б і десятої частини його слів не почула. Я вже мовчу про твої тортури пирогами…

Це не тортури! Пиріг смачний!

Якщо тобі подобається, не означає, що подобається іншим.

Ну і гаразд не буду більше ділитися.

Все, тепер Леон буде плакати…

Дурна!

На себе подивися.

Дівчисько закінчило збиратися і залишило кімнату.

— Зібралася, пані?

Леон посміхнувся, стоячи біля коней.

— Я не…

Елі побачила вчорашнього хлопчиська, якому дала монетку.

— Доброго ранку, пані. Ваша фляга, пані.

Хлопчисько вклонилося і простягнуло дівчиську флягу.

Він знову мені солодкої води купив!

Це, напевно, від капосності! Щоб ти в дорозі страждала…

Відчепись дурна!

— Дякую.

Елі прийняла флягу і повісила на пояс. Потім промовисто подивилася на Леона. Воїн знизав плечима і кинув хлопчиську монетку.

— Дякую, пані. Щасливої дороги, пані.

Хлопчисько вишкірилося і шаснуло усередину заїжджого двору.

Він спеціально знущається!

Хіба тобі не сподобалося?

Сподобалося.

Тоді, може, це ти вередуєш?

Напевно…

— Награлася? Поїхали.

Дівчисько виринуло зі ступору і подивилося на Леона, який уже сидів у сідлі.

— Дякую.

Елі відвела погляд і залізла в сідло.

— Не задавайся, пані велика відьма.

Леон розвернув Армака і поїхав до виходу з Калси.

Ось же дрібна пигалиця. Її пані називають, а вона й бровою не повела. Переймається добротою до людей. Інші б уже загордилися, запишалися, а вона сама скромність. Добре хоч слухається. Хоча видно по дівчиську, їй подобається почуватися не ізгоєм, а нормальною людиною.

Леон поправив крислатого капелюха пораненою рукою і продовжив шлях. Елі їхала слідом, на півкорпуса позаду воїна, і не могла бачити його усмішки. До того ж у дівчиська голова пухла від думок.

Він вважає мене рівною? Чому він стільки разів назвав мене пані?

Кепкує, напевно.

Так. Ще великою відьмою назвав. Знущається. Знає ж що я не вмію чаклувати.

Зате монетку дав і нічого не сказав.

Дав. І сказав не задаватися. Цікаво що він мав на увазі?

І так зрозуміло.

Що тобі зрозуміло?

Він дозволяє тобі дрібні радощі, але попереджає, щоб не перегинала палицю.