Розділ 51. Проспала найцікавіше

Сонячні промені літнього ранку запалили відблиски на річці і нарешті пробили крони дерев. У смарагдовій, передсвітанковій імлі туман почав відповзати з галявини в бік річки. Серед сонних сонячних зайчиків паслися гніда кобила Руда і чорний бойовий кінь Армак. Леон прокинувся першим від несподіваної важкості на грудях.

Диявол! Це ще що таке? Під пахвою жар.

Він прочинив очі і подивився на свої груди.

Рука на грудях, нога на стегні. Ну точно шалена! Я їй що, подушка? Вчора пів вечора мною біля річки командувала, водою обливала. Потім вдавала з себе великого лікаря під час перев'язки, а за ніч взагалі, як до себе додому під пахву залізла. Зовсім мала страх втратила, як їй тільки не спекотно? Вимоталася вкрай, от до тепла й приповзла. Гаразд, треба вставати. Табір сам себе не згорне.

Леон повернувся обличчям до дівчиська, струсив із себе її руку і ногу, відсунувся і піднявся.

Суцільні незручності. Ще рука ниє… Гаразд, поки приведу себе до ладу, а там це диво в пір'ї прокинеться і допоможе.

Леон подивився на спокійне обличчя сплячого дівчиська і її розметане вогняне волосся.

Та вже, довелося дівчиську потрудитися. Зате спить добре. Влаштував собі повноцінну відпустку… Та ще й з пригодами. А до столиці ще вісім днів дороги, якщо не затримуватися.

Воїн ще раз окинув поглядом стоянку і рушив до річки.

Де? Я знову проспала?

Елі, не розплющуючи очей, провела рукою по ковдрі.

Що? Чому немає трави?

Дівчисько нарешті розімкнула повіки і трохи затуманеним від сну поглядом пошарила по ковдрі.

Його нема. Вже прокинувся?.. Одужує… А чому я так лежу? Що я проспала?

Знову незадоволена? Прокинутися ще не встигла, а вже обурюєшся.

Ні. Я ж пам'ятаю як руку обійняла…

Ну і що? Обійняла і заснула як убита, що не подобається?

Ти що не бачиш?

Що я маю побачити? Ковдру? Чи Леона, який, мабуть, біля річки?

Ні! Він лежав перед нами а не за спиною.

І що?

Як що? Я що його обіймала?

Дівчисько почала заливатися рум'янцем.

Якщо й обіймала, що з того?

А якщо він розлютився? І взагалі я все проспала! Найцікавіше!

І що цікавого в сплячому Леоні?

Ти не розумієш! Я ж могла його обіймати а я все проспала!

Знайшла про що думати зранку, дурепко! Вставай уже. Він поранений. Треба допомогти зібрати табір.

Так. Але все одно шкода.

За чим, дурна, шкодуєш?

Ну як же? Мені так сподобалося його торкатися а тут проспала як дурепа.

Ти й є дурепа! Піднімайся вже! Досить валятися. Іди вмийся, остуди голову і до діла!

Так.

Дівчисько ривком скинула ковдру, піднялася і рушила до річки.

— Доброго ранку, Леоне. Рука болить?

Дівчисько закатала холоші і зайшла у воду.

— Прокинулася, соню?.. Так болить, але вже менше.

Бачиш, він не лається. Так що нема чого себе накручувати, хто на кого, що там закидав.

Та не лається. Але я проспала!

Ой, востаннє чи що?..

Леон закінчив вмиватися, але не пішов у табір. Почекав, поки Елі вмилася.

Скільки можна думати про руку? Не встигла прокинутися, вже переживає.

— Снідаємо, збираємось і їдемо.

— А ти зможеш? Може, ще на день залишимося?

— Думаєш, світ буде чекати, поки ти награєшся в командира табору?

Він точно одужав! Знову стає вередливий і командує!

І що, що командує? Головне, одужує. Він правий. Світ навколо не буде чекати на тебе.

Та розумію я. Але тут так добре…

— Так, не буде. Ходімо снідати.

Дівчисько ще раз плеснула з долоньок в обличчя, розігнулася і пішла в бік табору.

Зранку вже чимось незадоволена. Ну й характер… Я ж її не будив, спати не заважав, чим вона незадоволена? Тим, що їдемо далі? Але ми не можемо вічно жити на річці.

Леон йшов слідом за дівчиськом і намагався зрозуміти чергову причину незадоволення дівчиська.

Гаразд, треба зайняти її. Тоді все стане на свої місця.

Біля багаття він оглянув глиняні кулі і дві відклав убік.

— Ці на сніданок. Інші дві кулі заверни в листя лопуха і прибери в переметну суму.

Потім обійшов багаття і зібрав в'ялене м'ясо в мішечок.

Розкомандувався!

Ага, значить здоровий. А тобі це тільки на користь.

Я і сама знаю що робити!

А чому не робиш? Чекаєш, поки скаже.

Відчепись! Причепо!

Елі загорнула кулі в листя і прибрала в переметну суму, потім пішла скручувати ковдри.

Гаразд, хай дметься. Головне, справу знає і робить.

Леон посміхнувся в спину дівчиську і теж зайнявся збиранням табору.

Незабаром на місці стоянки все було прибрано. Елі допомогла Леону осідлати коней і навіть без нагадувань сама оновила воду у флягах. Сніданок виявився не таким смачним, як юшка. Але приправи скрасили трав'янистий смак старої щуки.

Сама винна що забула приправи додати.

Знаю я і не обурююся. Просто Леону не сподобалося напевно.

Та ну тебе. Он з'їв і не скривився.

— Вибач, я забула спеції додати.

Дівчисько відвела погляд.

— Не страшно. Краще недосолене, ніж пересолене. Завжди можна досолити. Наступного разу не забудеш.

Бачиш, він навіть не лається, а ти себе накручуєш. Дурна, забудь уже про те, що ти тягар.

Я знаю але я хочу бути кращою.

Ну і будь кращою, хто тобі заважає? Просто маєш зрозуміти, що одразу не вийде все робити добре.

— Постараюся.

Ледь чутно під ніс пробубоніла дівчисько.

— Я тобі вже казав, не створюй проблеми з нічого.