Розділ 48. Чаркі

Село Ларна

— Дієго, нам потрібна підвода. Самі поранених не дотягнемо. Ще й Луїс отримав болт у стегно.

Командир маленького загону з сумнівом подивився на пораненого підлеглого, що стогнав, а потім перевів погляд на пару, що від'їжджала.

Дивна компанія. Писали, воїн охороняє відьму, а тут дівчисько з арбалетом… Луїс, гаряча голова. Нагород захотів. Краще б подивився, яке вони чудовисько вбили, і подумав…

Молодий, дурний, гарячий. Навіщо ліз на рожен? Вони ж не на падаль…

Дієго закінчив перев'язувати стегно Луїса і підвівся.

— Неподалік є невелике поселення Сенца. Там візьмемо підводу, але доведеться залишити поранених тут, а потім повернутися.

— Нічого, замкнуться в каплиці. Ми швидко повернемося.

Через кілька годин Мартін і Дієго вже вантажили поранених на взяту в Сенці підводу.

— Пощастило. Староста Сенци виявився нормальним.

Мартін і Дієго перетягували поранених товаришів і складали на підводу.

— Та вже. Тепер не доведеться хлопців кидати в цьому гиблому місці.

Дієго витер піт і окинув поглядом безлюдну Ларну.

— Мартіне, що зі звіром робити будемо?

Дієго зупинив погляд на мертвому чудовиську.

— А що з ним робити? Наша справа зараз дістатися до Ардена і доповісти. Нагорі самі розберуться.

— І то правда. Якби не ця парочка, сиділи б зараз у каплиці й чекали смерті.

Дієго хльоснув повіддям, і кінь потягнув підводу. За спиною пролунав тихий стогін і бурчання Луїса.

— Вона відьма.

От ідіот. Так і не зрозумів, що сам винен у своїй дурості.

— Дурню!

Мартін озирнувся і зміряв сердитим поглядом Луїса.

— Відьма. Відьма. Завів своє. Була б відьма, було б їм діло до нас і до Скверни? Проїхали б повз нас і…

— Дурний! Яка відьма? Сам подумай. Ти бачив чаклунство хоч раз у житті? Навіть Осквернені не володіють чаклунством, а тут дівчисько малолітнє. Чому ж вона тебе з арбалета підстрелила, а не зачаклувала?

Дієго посміхнувся і продовжив керувати підводою.

— Не знаю. Може, не встигла.

— Зате ти встиг… Болт у стегно заробити від «відьми». Буде чим хвалитися.

Мартін подивився на пораненого храмовника і простягнув флягу з водою.

— Будеш тепер героєм, усі дівки в місті бігатимуть за тобою кульгавим.

— Та ну вас!

Луїс зробив кілька ковтків із фляги і витер рукавом губи.

— Тільки й можете, що насміхатися.

— Сам винен. Голова потрібна не тільки, щоб капелюх носити…

Після полудня потріпаний загін храмовників на чолі з Мартіном дістався до Ардена. Варта зайнялася пораненими. Мартін із Дієго вирушили прямісінько в резиденцію прецептора Северо з доповіддю.

Знову Леон і те дівчисько Елі. Та вони просто майстри знаходити пригоди на свою голову. Оскверненого ведмедя вбили?! Та ще й дівчисько відзначилося. Хлопця підстрелило. Добре хоч у ногу…

Рем Варго слухав доповідь храмовників і ледве стримував посмішку.

— Леон Терцо? Поранений? Далі поїхали, а вас з доповіддю відправив?

Чому Варго посміхається? Він і справді знає того воїна? Здається, ми легко відбулися?..

— Так. Ваша світлосте.

— Зрозуміло. Луїс порушив наказ прецептора.

Рем Варго замовк.

Диявол! Луїс ще й наказ порушив?.. Ото ж біда.

— Ваша світлосте…

Варго відмахнувся, змусивши Мартіна замовкнути.

— Сам винен. Ось і отримав покарання. Вільні. Повертайтеся в казарми.

Рем відпустив храмовників і попрямував до Северо.

— Слухай, Мартіне. У що ми вляпалися? Ти бачив? Варго посміхався, слухаючи нашу доповідь.

— Бачив. Сам не збагну. Про який наказ він говорив і чому нікого не покарали.

Храмовники в подиві покинули резиденцію і попрямували в казарму.

— Ваша світлосте. Що накажете?

Варго закінчив доповідь і покірно чекав розпоряджень прецептора Северо.

— Відправте в Ларну загін для ліквідації наслідків.

Прецептор замислився і додав.

— Так. Ще. Відправ посланця в Арвей з доповіддю: Терцо ліквідував осередок, був поранений і продовжив шлях до столиці. Ми зайнялися розслідуванням і ліквідацією наслідків. Також розішли посланців по навколишніх поселеннях з попередженням про осередок Скверни.

— Буде зроблено. Ваша світлосте.

Рем Варго віддав військовий салют і покинув кабінет прецептора Северо.

Берег річки, табір

Після пізнього сніданку Леон поліз копирсатися в переметних сумах.

Навіщо він копирсається в переметних сумах? Що він задумав?

А тобі яке діло?

Він же поранений! Йому треба відпочивати!

Дай тобі волю. Сповиєш його як немовля і будеш над ним охкати!

Ти не розумієш!

Звісно, не розумію. Давай, мий миски. Треба ще перевірити рибу.

Дівчисько сиділо на березі, мило посуд після сніданку і потайки спостерігало за Леоном.

Навіщо її перевіряти? У нас є їжа.

Дурна! Це зараз є, а завтра?

Але вона зіпсується. Зараз спекотно.

Запитай Леона. Він точно знає, як заготувати.

Гаразд.

Дівчисько закінчило з посудом і повернулося до вогнища. Воїн подивився на Елі і продовжив займатися лагодженням розірваного наруча.

— Леоне. Навіщо ти його лагодиш?

Точно! Я ж його сорочку випрала треба зашити!

— Маскування.

Він що ховатися зібрався?

Дурна, дослухай або запитай.

— Що?

Ось приставуча. Все їй знати треба… Втім, більшому навчиться. Більше буде користі.

— Щоб пов'язку прикрити. Навіщо всім знати, що я поранений? Мені твого кудкудакання досить.

Він сердиться? Я ж йому не набридаю?

Ні, жартує з тебе.

— Я не кудкудакаю! Ти вередливий! Я піклуюся!