Розділ 45. Не хочу, щоб він перетворився

— Леоне! Прокинувся… Я вечерю підігріла. Зараз нагодую!

Елі схопилася й кинулася до казанка.

Навіжена квочка. Прокинутися не дає, одразу квокче. Наче все в порядку. Вогонь горить. Арбалет розряджений. Вечеря гріється. Сама в порядку. Рука саднить. Треба перев'язати після вечері.

— Зачекай. Дай хвилинку.

Леон підвівся й пішов до дерев.

Дурепо. У тебе була купа часу бігати по кущах, а він спав.

Так. Просто він голодний. Йому їсти треба.

Повернеться, поїсть. Казанок не втече.

Коли воїн повернувся, Елі полила йому на руки з фляги й допомогла сісти.

— Не метушися. Розкажи, чим займалася.

— Я…

Елі кинулася до казанка й почала наповнювати миску.

— Ну. Дров назбирала, коней напоїла. Ще перевірила яму з рибами. Там їх тепер три. Потім мапу вчила, але мені там не все зрозуміло. Думаю, нам потім треба буде повернутися на дорогу, щоб мостом перейти річку. Інший міст далеко на заході й там червоний хрестик.

Дівчисько наповнило миску й передало Леонові.

Тямуща. Не байдикувала. Навіть у мапі майже розібралася.

— Молодець. З мапою завтра допоможу. Щодо риби теж усе правильно. Яма глибока?

— Не знаю. Я палицю довгу зрізала, про всяк випадок. Біля ями поклала.

— Правильно.

Він краще виглядає чи це обличчя від вогню вже не сіре?

Або їжа пішла на користь і сон.

— Руку треба перев'язати. Я все приготувала.

Зразковий новобранець.

— Не зараз. Спочатку сама поїж. Потім треба буде воду закип'ятити в казанку. Дати охолонути, а вже потім перев'язка.

— Добре.

Дівчисько наповнило свою миску й почало уплітати вечерю.

Одразу видно. При ділі була. Он як апетит нагуляла. Давно треба було на неї покласти справи по табору. Раніше б подорослішала. Авжеж. Відповідальність змушує дорослішати. Скільки ще проваляюся. Рана не така й важка, але втрата крові дається взнаки. Ще ризик зараження. Сподіваюся, зілля Рэма спрацює.

Дівчисько доїло свою порцію й зазирнуло в казанок. Потім, не слухаючи заперечень Леона, забрало миску у воїна. Виклало з казанка рештки юшки й повернуло супутникові.

— Доїдай, тобі сили потрібні. Піду води наберу.

Коли вона стала такою нахабною? Командує, наче вона тут начальник. Чого я злюся, вона просто піклується. Радіти треба, що не кинула вмирати.

Елі терла піском казанок і розмірковувала.

Подобається командувати?

Я не командую просто він вередливий. Йому їсти треба а він відмовляється. Одужає хай командує я не проти. А поки хай слухається.

Так, два чоботи — пара. То один командує, то друга.

Я піклуюся й переживаю.

Авжеж, але тобі ж подобається, коли він слухається?

Подобається ну й що? Я ж теж його слухаюся.

А ще в нас тепер дві руки.

Не змінюй тему вередлива.

Дівчисько спалахнуло й почало старанніше терти казанок. Закінчивши з миттям, Елі зачерпнула води й пішла до вогню. Леон уже встиг доїсти й навіть витяг із переметної суми все для перев'язки.

— Я б сама дістала. Відпочивай, ти поранений.

Дівчисько повісило казанок і присіло поруч із воїном. Обережно взяло його поранену руку й подивилося на бинти.

— Дуже болить? Навіщо нам воду кип'ятити?

— Терпимо. Щоб менше зарази було у воді.

Воїн не забрав руку.

Забинтована рука виглядає нормально. Але як згадаю рану моторошно стає така велика.

Не така й велика. Забула, скільки в нього шрамів.

Шрами не такі страшні. Вони вже загоїлися. А якщо він починатиме перетворюватися?

Дурепо! Не думай зайвого. Рэм спеціально дав ліки від Скверни.

— Тобі треба сорочку змінити. Ця вся в крові.

— Після перев'язки.

— А що таке ця Скверна? Чому вона з'явилася в Ларні?

— Швидше за все, заражений птах упав у колодязь. Я ж уже розповідав.

— Я не про село. Взагалі звідки вона. В Равелі тільки байки храмовників чула. А тут такі жахи. Думала, це все казки.

— Звідки взялася, не знаю. На сході лежать Осквернені землі. Люди туди не ходять.

— Бояться?

— Не зовсім. Було кілька експедицій. Але ніхто живий не повертався.

— А навіщо вони до нас лізуть?

— Не знаю. Але Скверна не нападає як армія. Швидше поширення випадкове. Десь заражений звір отруїть воду, в іншому місці когось укусять або з'явиться заражена людина.

— Скверна не намагається захопити всі землі одразу?

— Ні. Згадай Оскверненого ведмедя. Він намагався нас убити, а не заразити. Це як сказ, скоріше хвороба, а не чисте зло.

Якщо це хвороба а не зло? Це ще страшніше. Від зла можна втекти. З ним можна боротися. Навіть убити як ведмедя. А хвороба вона сидить всередині! Як із нею боротися?

У сльозинках на щоках дівчиська відбились іскри вогню.

— А ти не заразишся?

Почалося. Відкат. Бігала на нервах, а тепер відпускати почало.

— Не реви, дивись — живий. Значить мазь Рэма працює.

Він зовсім не боїться, а ти панікуєш!

Не хочу щоб він перетворювався.

— Так. Але ти сказав два дні, а минув тільки один…

— Не реви. Зніми казанок. Хай вода охолоне. Зробимо перев'язку і все буде добре.

Елі відпустила руку, розмазала сльози й важко зітхнула. Підвелася й зняла з вогню казанок. Потім повернулася й знову сіла поруч із Леоном.

Що вона собі понавигадувала? Таку трагедію влаштовує через звичайне поранення. Невже думає, що я завтра в одну мить перетворюся на монстра? Сидить, погляду з мене не зводить. Чекає, коли перетворюся? Сорочку справді треба змінити. Тільки самому буде важко зняти. Рука погано слухається. Краще зняти перед перев'язкою.

— Може, годі?