Розділ 44. Я допоможу

Юшка завдяки сухарям вийшла ситною, а м'ясо встигло зваритися так, що легко відпадало від кісточок. Елі їла й пильно спостерігала за Леоном.

Він їсть без апетиту.

Головне їсть. Чого чіпляєшся до чоловіка. Він поранений, ось і їсть погано.

Йому сили потрібні.

Ти й так йому повну миску насипала. Сама ще й половини не з'їла.

Я здорова.

Але сили й тобі потрібні.

Леон покінчив з їжею, зібрав кісточки в миску й поставив на землю.

— Казанок зніми з вогню. Накрий лопухом. Буде на вечерю.

— Давай ще накладу.

Елі відставила свою миску й кинулася до казанка.

— Не треба. Дякую.

Він же вчив не переїдати.

Так.

— Ще поспиш. Сон лікує. Я завжди сплю, коли хворію.

Елі підвелася й пішла до ковдр.

— Зараз перенесу, щоб сонце тобі не заважало.

Як квочка. Я ж не вмираю. Але сон справді потрібен. Вона справляється. Погоні бути не повинно. З дороги зійшли. Коні в порядку. Приїдемо до міста, треба буде їй солодощів купити. Чесно заробила.

Поки Леон розмірковував, дівчисько перетягло в тінь не лише ковдру, а й важке сідло.

— Вставай, я допоможу.

Елі хотіла взятися за здорову руку воїна, але він на неї не спирався, щоб встати.

Тиждень тому. Не повірив би, що залежатиму від цієї навіженої пігалиці. І ось…

— Я не вмираю. Перестань мене ховати.

Чому він такий грубий? Я ж піклуюся про нього!

Сама як думаєш? Сильний воїн, а слабкий як дитина. Ще й ти зі своєю турботою. Звісно, йому не по собі.

— Я не ховаю. Ти поранений.

Очі дівчиська наповнилися сльозами.

— Не реви. Ти чудово справляєшся.

— Правда? Як рука? Болить?

— Правда. На місці й болить.

Леон злегка поворушив пальцями.

Боляче, але рухаються.

— Бачиш. Заспокойся. Займися чимось корисним, поки я сплю.

Він опустився на ковдру й заплющив очі. Елі одразу вкрила його другою ковдрою.

— Добре.

Дівчисько присіло поруч і оглянуло його поранену руку.

— Якщо щось треба, поклич, я буду поруч.

Та скільки можна?

— Добре. Іди вже. Займися справою.

— Добре.

Елі продовжила дивитися на Леона, думаючи, чим би зайнятися.

Я зрозуміла!

Що ти зрозуміла?

Він бурчить не тому що йому неприємна моя турбота.

Ну, і чому ж?

Він великий і сильний. Я маленька й слабка.

Раніше він піклувався про мене. А тепер я піклуюся про нього і йому не по собі.

Або ти надто до нього липнеш зі своєю турботою.

Я не липну. Він поранений.

Авжеж. Для тебе це можливість показати себе.

Дурепо! Я справді за нього переживаю! Я не хочу щоб він заразився! Не хочу щоб йому було боляче. Я не хочу щоб він був слабкий.

Ну, то не сиди й не витріщайся на нього. Він уже заснув. Займися справами.

Так.

Спочатку зніми казанок з вогню й накрий.

Елі нарешті підвелася. Повернулася до своєї миски й швидко доїла. Потім зняла казанок з вогню й накрила великим листом лопуха. Підібрала арбалет, зібрала миски й пішла до річки.

Помию посуд і перевірю злу рибу.

На березі Елі вимила посуд і акуратно склала миски на траву.

Цікаво а далі берегом є ще такі коряги?

Може й є, але не можна йти далеко. Леон сказав, риба не упливе.

Дівчисько подивилося на табір, переконалося, що воїн спить. Потім продовжило йти до ями.

Я ось думаю. Я не вмію плавати. Яма виявиться глибокою. Як я рибу дістану?

Спочатку підстрели. Діставати будемо потім.

Мабуть треба зрізати гілку?.. Одразу покладу біля ями щоб потім не шукати.

Часу вистачає. Справ нема. Можна й зрізати.

Підходячи до ями, Елі сповільнила крок.

Може залізти на стовбур і подивитися зверху. Так стріляти буде зручніше.

Тільки не звалися в яму.

Дівчисько обійшло корягу й пошукало зручне місце для підйому на повалений стовбур.

Ні. Не полізу.

Воно повернулося до ями й обережно зазирнуло в неї.

Дивися там усе змінилося! Там три злі риби!

Це через сонце, мабуть. Світить збоку й тінь не така глибока.

Або приплили подружки…

Тепер точно буде сніданок. Ходімо різати гілку.

Задоволене несподіваним поповненням здобичі, дівчисько пішло до лісу. Поклало арбалет на землю й витягнуло з-за спини мисливський ніж.

Якби у мене вдома був такий чудовий ніж у господарстві.

Не думай дурниць. У тебе нема дому.

Ти вередлива. Тільки й знаєш як командувати й ображати мене.

Ні. Це ти дурна. Гадаєш всяку нісенітницю. Час дорослішати.

Елі вибрала довгу, вищу за себе, гілку й почала рубати ножем. Незабаром дівчиськові вдалося зрубати гілку.

Тепер треба обчистити й покласти біля ями.

Закінчивши з приготуваннями, Елі сходила по миски й повернулася до табору. Пройшлася по лісу навколо галявини й зібрала кілька оберемків валежнику. Зложивши запас дров, вона згадала про сідло.

Так не хочу його тягти.

Треба. Нам не треба його піднімати. Просто притягнемо.

Тобі легко казати а тягти я буду.

Не хочеш, не тягни. Потім Леон запитає, чому сідло валяється, як сміття. Сама пояснюватимеш.

Ні. Краще притягну.

Покінчивши з сідлом, Елі попрямувала до коней. Армак і Руда мирно паслися на галявині, відмахуючись хвостами від мух.

— Ви пити збираєтеся? Чи мені вас особисто відвести?

— Ось ти, Армак. Ти бойовий кінь. Твій господар поранений, а ти прохолоджуєшся. А якщо їхати треба? Пити побіжиш?