Розділ 40. Скверна: підтвердження

— Їдемо. Тримайся позаду і лівіше. Дивись навсібіч. Не смикайся.

Голос Леона став сталлю.

— Добре.

А от тепер мені страшно…

Не бійся! Роби, що він каже. Він знає, що робить.

Постараюся…

Вони під'їхали впритул до розчинених воріт. Леон знову зупинив Армака й озирнувся. Елі слухняно зупинила Рудю позаду. Гнітюча тиша переривалася гудінням мух.

Людей нема, але запах смерті ріже ніздрі. Був бій. Місцеві відбивалися?.. Сліди звірів, копит, але трупів не видно. Віконниці вибиті, двері розчинені. Навала чи осередок зараження? Скоріше осередок. А це що за сліди?

Леон зіскочив із сідла й узявся вивчати землю. Елі сиділа на кобилі й дивилася навсеібіч.

Що він побачив?

— Що там?

— Нещодавно проїхало кілька вершників. Людей із шість. День, може, два тому. Рухалися кроком. Сліди підков ледве видно на сухій землі. Найманці або храмовники.

— Чому не місцеві?

Як він визначив?

— Коні підковані. Можливо, приїхали розслідувати, що тут сталося. Треба їхати далі з'ясувати.

Навіщо це йому? Тут страшно! Краще поїхати.

— Мені страшно. Поїдьмо звідси…

Зрозуміла реакція, але я так не можу.

Якщо попереду люди і потрапили в біду, треба допомогти. До того ж треба дізнатися, що сталося. Це важливо.

— Злазь. Заправ повід за пояс і заряди арбалет. Далі пішки.

Мені страшно! Я не хочу! Чому ми повинні рятувати найманців або храмовників? Вони злі!

Не всі. Згадай Рэма, Северо…

Однаково…

Не вередуй! Зараз не час.

Елі зсунулася з сідла й наклала болт на ложе арбалета. Перекинула вуздечку й заправила ззаду за перев'язь.

Леон поглянув на дівчисько й пішов уперед. Армак, поводячи вухами, пішов за ним.

— Не відставай. Ідемо до центру села. Там каплиця.

— Що таке взагалі ця Скверна?

— Скверна схожа на чуму, але не вбиває одразу. Заражені або Осквернені люди і звірі перетворюються на чудовиськ. Одні ідуть у Осквернені землі, інші несуть заразу далі.

— Навіщо вони це роблять?

— Гарне запитання. Тільки відповіді поки ніхто не знає.

Ближче до центру села вони натрапили на колодязь і кілька кінських трупів.

— Храмовники. Їхні коні. Приїхали боротися зі Скверною й самі зазнали нападу.

Леон підійшов до колодязя й зазирнув усередину.

— Що там?

Елі теж підійшла до колодязя й зазирнула.

Там дохла птиця? Чому так смердить? У селі скрізь цей гнилий запах трупів.

— Мабуть, птиця стала джерелом. Упала в колодязь і заразила воду…

Леон обійшов мертвих коней, дорогою підняв кинуту рогатину.

Стане в пригоді. Своє я давно зламав. Хтось із мисливців загубив? Не бойовий спис. Планка в бою незручна.

— Одна птиця стільки наробила?

Як таке можливо? Тут же людей нема! Коні вбиті до чого тут птиця в колодязі?

— Птиця лише джерело зараження. Люди пили отруєну воду й напували худобу. Всі разом заражалися й перетворювалися на чудовиськ. Комусь пощастило — їх убили. Іншим пощастило менше. Вони стали монстрами.

— А Орден до чого?

— Світлий Орден і був створений саме для боротьби зі Скверною. Це останній оплот людей.

— Сумніваюся, що такі, як Руфо, будуть із нею боротися.

— Ти права. Але не повністю. Северо, Рэм та їхні люди саме цим і займаються. Руфо — покидьок, який зловживає страхами людей.

— Хочеш сказати, Орден хороший?

— Світ більший, ніж ти думаєш. Скажи, спис у моїй руці — зло чи добро?

До чого тут спис? Він загадками говорить.

— Не знаю.

— Ну хоч чесно відповіла. Спис — лише зброя. В руках розбійника він зло і вбиває добрих людей. В руках доброї людини він добро, захищає село від звірів і розбійників. Розумієш різницю?

— Ти кажеш, що Орден — як спис? Він не поганий і не хороший? Усе залежить від таких людей, як Руфо або Северо?

— Саме так. Поки одні живуть за рахунок народу, інші цей народ захищають від Скверни. Світ не ділиться на чорне й біле. Світ набагато складніший.

— Отже, я маю звинувачувати не Орден, а конкретних людей?

Схоже, починає розуміти складність світу. Добре.

— Можна й так сказати. Від людини залежить, зла вона чи добра, а не від меча, списа або Ордену.

Ближче до каплиці сморід посилився. З'явилися сліди відчайдушної сутички.

Стільки зброї валяється, а людей нема. Мертвих тіл теж нема. Тільки цей моторошний запах. Невже в каплиці є живі?

— А якщо люди в каплиці погані? Чи є там узагалі живі?..

— Ми не знаємо напевно. Але я не можу пройти повз людей, що потрапили в біду.

Не варто їй казати про мою службу при королі. Та й навіщо їй знати?…

Леон оглянув двері каплиці.

— Двері зачинені зсередини, зовні замка нема.

Леон смикнув двері, а Елі навела на них арбалет.

— Геть звідси! Демони! Ми не відчинимо!

— Ми не демони. Ми мандрівники. Скільки вас там? Що тут сталося?

Леон перестав смикати двері й відступив на крок.

Це-це хто? Який потворний! Чому він весь гниє? Страшний!!!

— Леон! Там!

Елі арбалетом вказала вглиб вулиці.

— Що?

Терцо простежив поглядом за арбалетом.

— Не відчиняйте! Тут небезпечно! Не стріляй. Підпусти ближче, а то схибиш.

Елі кивнула, а Леон пішов назустріч монстру.

Не кинеться, поки не підійде на відстань ривка. Спочатку лук. Потім рогатина і меч. Якщо дівчисько влучить — буде трохи користі.

— Леон! Що мені робити?!!

Дурна! Згадуй! Усе, чого він тебе вчив. Не панікуй! Не стій за його спиною! В нього влучиш! Зсунься вбік. Як на галявині! Згадай!

— Роби, як учив!

Він не захищається. Він нападе. Вуха притиснуті, вищир. Іде впевнено, як господар. Тікати нема сенсу. Побіг — здобич.