Розділ 39. Скверна підготовка

Я знову проспала? Руки нема!

Не панікуй!

Я не панікую. Де Леон?

Може, рибу лапає на березі? Ти хоч очі розплющ.

А… Точно…

Елі підняла повіки й примружилася. Сонячне світло залило галявину й заграло відблисками на поверхні річки.

Він був на річці! Рибу несе. Чому він весь мокрий?

Не весь. Штани сухі.

Волосся й торс мокрі. Він купався? Здалека шрамів майже не помітно зате м’язи фігура…

Досить витріщатися! Дурепко! Підіймайся. Тобі теж не зашкодило б освіжитися. Попереду спекотний день. Будеш смердіти.

А якщо він побачить?..

Що він побачить? У тебе що, три ноги чи крила під сорочкою? Здалася ти йому. Відійди далі і мийся.

Гаразд… А якщо злі риби?

Він же казав, жаби безпечні, а великі соми тільки в глибоких річках. Зайдеш до коліна і мийся.

Елі потягнулася, відкинула ковдру і піднялася.

— Доброго ранку. Можна мені теж мило?

Леон зміряв погляд щойно прокинутого дівчиська.

Могла б і не питати, заспана.

— Сама взяти не можеш?

Ну чому він такий?

Який?

Не знаю…

Елі полізла порпатися в переметній сумі.

Дурепко!

Що?

Ти стільки витріщалася на Леона і не побачила, що мило в нього в руці?

А?..

— Що ти шукаєш?

Ще не прокинулась? Гальмує?

— Мило.

— Тримай.

Леон протягнув дівчиську брусок мила.

— Так, дякую.

Елі схопила брусок і помчала до річки.

Безголова. Сподіваюся, не потоне.

— Далеко не йди і глибоко не заходь. Ти плавати не вмієш.

Леон настромив рибу на палички і розклав над вугіллям.

Він переживає за мене! Так приємно! Аж настрій одразу піднявся.

Скоріше не хоче тебе рятувати з річки.

Тьху на тебе! Він добрий.

Зате ти дурна.

Елі дійшла до краю рівного берега, далі починалася бистриця.

Він не підглядає?

Вона обернулася і подивилась у бік табору.

Потрібна ти йому! Не бачиш? Рибою зайнятий. Сніданок готує.

А раптом?

Чи від тебе убуде? Сама на нього витріщаєшся, а йому не можна?

Не знаю. Можна мабуть… Але соромно!

Витріщатися на Леона і слину пускати не соромно, а якщо він на тебе подивиться, соромно?

Відчепись!

Мийся давай, сніданок проґавиш.

Дівчисько скинула сорочку і штани, а потім увійшла в воду.

Мило не впусти, воно слизьке. Річка унесе.

Ні, я його на березі залишу.

Леон перевернув рибу над вугіллям і вдягнувся в обладунки. Дістав карту і почав вивчати.

Звернемо ліворуч, там буде міст і дорога. Поста немає. Далі село. Шлях чистий, без людей Руфо. Так прискоримося. Будемо їхати дорогами, а на ночівлю йти в ліс. За сім-вісім днів дістанемося до столиці.

Леон розмічав на карті маршрут, коли повернулася Елі.

— Як ми будемо переходити річку?

Дівчисько акуратно завернула брусок мила і прибрала в сумку. Потім дістала гребінець, сіла навпроти воїна і почала розчісувати мокре волосся.

Навіть одягнутися нормально не спромоглася. Сидить у штанах і сорочці, як на пікніку. А якщо звір чи погоня?

— Підемо вгору вздовж річки. Там міст. Далі село.

А якщо там погоня? Люди Руфо?

Він краще знає.

— Там не буде поста?

Ну, хоч правильні запитання ставить…

— Судячи з карти від Рэма, там немає поста. Спочатку перевіримо здалека. Одягатися думаєш? Скільки разів казати? Ми не на пікніку. Завжди будь готова до будь-яких обставин.

— Знаю. Знову бурчиш…

Знову командує!

Він правий! А якщо погоня чи звірі, а ти тут вся така гарна. В одній сорочці і штанах. Не бачиш, він уже до бою готовий. А ти?

Так, розумію я, що він правий. Просто ранок такий…

Елі напустила на себе ображений вигляд, проте піднялася. Прибрала гребінець і почала швидко вдягатися в похідний одяг.

Огризається, ображається, але робить. Добре.

Аромат печеної риби зі спеціями почав накривати поляну. Елі шумно потягнула носом повітря і поспішила закінчити з вдяганням. Леон перевернув рибу над вугіллям.

— Яка рум'яна шкірочка і пахне так апетитно. Мені подобається риба. Вона ніжна і соковита. Ти смачно готуєш.

— Походиш із моє, теж навчишся. Стеж, щоб не пригоріла.

— А ти?

— Хтось має коней осідлати. Прибирайся поки в таборі.

— Добре.

Елі підскочила і направилась до ковдр. Витрусила першу і почала скручувати.

Після сніданку вони піднялися вгору вздовж річки і скоро виявили міст.

Як і казав Леон…

Так, Рэм же йому дав карту з постами.

— Чисто. Людей немає. Можемо їхати.

Якось підозріло тихо. Село недалеко. Дорога чиста. Тиждень чи більше ніхто не користувався дорогою.

Леон торкнув Армака і виїхав з-за дерев, де вони влаштували маленький спостережний пункт.

— Будь уважна. Не подобається мені ця безлюдна дорога.

Що йому не подобається? Немає людей це добре!

А може, погано?

Краще заряди арбалет.

— Зачекай.

Елі зсунулася з сідла і дістала з чохла арбалет. Швидко, майже професійно, його зарядила. Потягнулася до сагайдака…

— Болт поки не накладай. Тримай готовим.

Не варто ризикувати верхи на кобилі. Арбалет може випадково вистрілити в мене чи в коня…

— Поляну в лісі пам'ятаєш з найманцями?

— Пам'ятаю.

До чого тут поляна?

Дослухай!