Розділ 38. М'ясо, тільки риба

Елі снувала по табору, пригадуючи все, чого її вчив Леон. Ямка вже була викопана. Вогнище весело пожирало гілочки. Поряд лежали ще кілька в'язанок.

Треба води в казанок набрати. Коней напоїти.

Не задумуючись над тим, що коні не прив'язані і самі можуть дійти до берега, Елі підійшла до Армака і Рудої.

— Чого холодок ловите? Бігом на водопій.

Дівчисько вхопилася за повіддя й повела коней до берега. Леон сидів біля води і чистив рибу, водночас спостерігаючи за бурхливою діяльністю Елі.

Може, коли хоче. Тільки навіщо коней тягнути до річки? Вони ж не прив'язані. Самі можуть напитися.

— Елі.

Він мене назвав на ім'я! Знову! Я щось не так зробила?

Перестань смикатися.

Дівчисько, почувши своє ім'я, різко обернулася до Леона.

— Облиш коней. Йди сюди.

— Я їх на водопій привела.

Елі закинула вуздечки на шиї коням і пішла до Леона.

— Я зрозумів. Тільки вони не калічні. Самі могли б дійти і попити.

— Ну так.

Ну я ж дурна! Вони ж не прив'язані. А звідки в нього ніж? Він же був в одних штанах з луком.

Дурна, менше на нього треба було задивлятися й більше уваги звертати на дрібниці. Бачиш, на ньому перев'язь з кинджалами. То звідки він ножа взяв?

Мені подобається на нього дивитись. Шрами страшні…

Хто ж заперечує? Він гарний. Але справи самі себе не зроблять.

Так.

Елі зітхнула і відвела погляд.

— Звідки в тебе стільки шрамів?

Ось що її цікавить…

— Заздриш? Хочеш такі самі?

Леон усміхнувся й повернувся до чищення риби. Елі знову почала роздивлятися його тіло.

Він усміхнувся! І відповідає!

— Ні. Не заздрю. Вони страшні… Болять?

— Не всі і не завжди.

— У мене теж є. Тільки він не болить.

Елі підкотила рукав і показала тонку білу лінію на передпліччі.

Навіщо я йому показую? Порівняно з його це смішно.

— З драконом билася і вкусив?

Знайшла чим хвалитися, дурне дитя.

— Нееее…

Елі пирхнула зі сміху.

— Звідки в нас у Равелі дракони? Вони тільки в казках. Через паркан лізла. Коли овочі крала. Хазяїн застукав, довелося втікати.

Бідне дитя…

— За таке могли б убити або руку відрубати.

— Голодна була, їсти хотіла…

— А в тебе звідки?

— Ну, раз ти розкрила мені сокровенну таємницю… Не пам'ятаю. Деяким із них років більше, ніж тобі.

Чому він такий вередливий? Міг би й розказати.

— Не вередуй.

— Я професійний військовий. Як думаєш, звідки шрами?

Він не бандит.

А що схожий?

Ні. Я не про те.

А про що?

Думала може теж найманець або…

Ага, тому ти печивко в Северо хрумкала.

— Ти був на війні?

— Це допит? Коли перейдемо до катувань?

— Ну скажи. Чому ти такий вередливий?

— Був, і не один раз. І не тільки на війні. Задоволена?

Йому не подобається про це говорити.

— Прости.

— Зріж пару великих лопухів, сполосни в річці і дуй до вогнища. Та й лук захопи, а я казанок забираю.

Він не образився?

Ні, він завжди такий. І так багато з тобою сьогодні розмовляє.

Леон кивнув на зброю, взяв у Елі казанок і набрав води. Потім узяв рибини і пішов до вогнища.

— Добре.

Елі підхопила лук і метнулася до найближчого куща лопуха. Швиденько зрізала кілька листків, сполоснула і побігла до вогнища.

— Ось.

Дівчисько простягнула листки.

— Поклади сюди. Розстели, щоб рибу можна було покласти.

Леон вказав на землю біля вогнища.

— Добре.

Леон поклав рибу, посолив, натер спеціями і пішов до річки. Вимив руки і пішов до найближчих дерев.

Він ріже гілки. Я забула! Допоможу!

Елі метнулася до Леона і почала зрізати гілочки для шампурів.

Здогадалася. Молодець.

— Я забула.

Він не гнівається!

— Нормально. Якраз риба спеціями напитається. Смачніше буде.

— Добре! Я ніколи рибу не їла. Навіть не бачила. А вона смачна? На що схожа?

Ти дивись. Рот не закривається. Далі похід тихим не буде… Зовсім відійшла від стресу.

— Смачна. На рибу.

— А на тетеруків чи зайця схожа?

За що мені це покарання? Убив когось не того? Чи когось не вбив?

— Ні, не схожа. Ти ж наче прийшла допомагати гілки різати?

— Та прийшла. Ой. Прости!

— Досить вибачатися. Наріж і йдемо рибу готувати.

— Так. Йдемо.

Вирішила його замучити питаннями, тільки тому що він відповідає?

Ні мені подобається з ним розмовляти а ще мені цікаво дізнатися про нього побільше.

Мені теж… Але міру теж знати треба…

Ми ж уже все зробили. Сама казала. Спочатку справа, а потім можна й поговорити.

Так ти з гілками не закінчила…

Елі знову почала зрізати гілки.

— Досить. Ходімо вже. У нас тільки дві риби.

— Так. А як ми будемо їх готувати?

— Пекти на вугіллі.

— Як м'ясо?

— Це і є м'ясо, тільки риба.

М'ясо але тільки риба? Це як?

Так само, як заєць, тільки тетерук.

А… Зрозуміло…

Коні повернулися на поляну. Сонце черкнуло пузом по верхівках дерев. На поляну почали витягуватися довгі тіні. Вогнище прогоріло до вугілля. Леон забив чотири рогатини і поклав дві палиці поперек. Потім простромив кожну рибину вздовж двома паличками й поклав над жаром.

— Готово.

Елі сіла, схрестивши ноги, ліктями вперлася у коліна і опустила підборіддя на долоні. Дівчисько спостерігала за діями Леона, наче він творив магію.

Він такий гарний. І серйозний. У нього в руках усе так виходить. Він стільки всього вміє…