Розділ 36. Лис у пастці

— Лис! Швидше! Вони вже виїхали.

Здоровий чолов'яга із сокирою, одягнений у важкі обладунки, виявив нетерплячість.

— Не поспішай, Дикий. Не бачиш, заступник прецептора ще біля воріт. Дочекаємось, коли поїде, а тоді вислизнемо. Старий Дро попереджав, що місцевий Орден стежить за втікачами.

— Я взагалі не розумію, що відбувається. Чому Северо захищає тих, за кого Орден оголосив таку величезну нагороду?

Запитання поставив зовсім ще молодий хлопчисько, який недавно приєднався до банди.

— Не знаю, Малий. Не забивай голову.

— Так, але як ми отримаємо нагороду?

Хлопчисько все ще намагався розібратися в дивній ситуації.

А він не дурний. Правильні запитання ставить. Далеко піде, якщо не приб'ють.

— Поїдемо в Равел і отримаємо нагороду там.

— Зрозуміло. До речі, Рэм Варго виїжджає…

— Бачу. Не метушись. Хвилину-другу почекаємо і на вихід. До лісу далеко. Наздоженемо.

Відряд з десяти людей нетерпляче чекав наказу Лиса про виступ. Тим часом Рэм проводжав поглядом постаті Леона та Елі.

Пора закривати пастку. Лис уже сам готовий голову в петлю засунути. Ех, не послухався Старого Дро.

Рэм усміхнувся й неспішно поїхав у бік резиденції прецептора.

— Виступаємо!

Лис махнув, вказуючи на ворота. Відряд клусом вискочив з бічної вулиці й наблизився до воріт. Раптом загриміли ланцюги. Згори впала кована решітка, перекриваючи виїзд.

— Стояти! Спішитися! Зброю на землю! Опір Ордену — смерть!

Найманців притиснули до решітки двадцять кінних храмовників. Команди прозвучали, наче вистріли.

Нас чекали! Дарма не послухав Старого Дро! Вляпались! Навіть якщо зараз вирвемось, нас знайдуть і стратять за опір. Краще здатися. Ми нічого не зробили.

— Ми здаємось. Ми мирні містяни й шануємо владу Ордену.

Лис першим спішився, розстебнув перев'язь і кинув зброю на землю. Решта пішли за його прикладом.

— На коліна! Руки за спину!

Кілька храмовників спішилися й почали діловито зв'язувати руки найманцям за спиною.

— У чому нас обвинувачують?

Лис поставив запитання, стоячи на колінах і не чинячи опору.

— Мені начальство не доповідає. Моя справа — вас доставити.

Храмовник пронизав Лиса крижаним, повним презирства, поглядом.

— Встали! Пішли!

Дияволе! Треба ж було так вляпатися. Мало того, що всіх повʼязали, так ще й з ганьбою по головній вулиці ведуть, наче розбійників з великої дороги. Попереду резиденція прецептора. Значить, у каземати Ордену. У цих підвалах і згинемо. Ніхто не згадає і не дізнається, за що і чому…

Лис виявився правий у своїх здогадах. Храмовники справді доставили їх в Орденську тюрму і кинули в підвальну камеру.

— Сидіть тихо! Будете шуміти, до вечора не доживете.

Храмовник замкнув клітку й разом з факелом покинув в'язницю. Світ для Лиса й решти вкрився непроникним, вологим мороком.

— Ваша світлосте. Як ви й наказали, заарештованих доставлено в каземат, і вони міркують у темряві.

— Чудово. Іноді треба поміркувати про сенс життя. Це загартовує і спрямовує на правильний шлях. Через дві години доставте до мене Лиса.

— Буде зроблено.

Храмовник віддав військовий салют і покинув кабінет Рэма Варго.

Ех, Леоне! Ти навіть не підозрюєш, наскільки полегшив життя Ордену і прецептору Северо своїм проханням про маленьку послугу. Нам навіть не довелось шукати приводу, щоб взяти під контроль всю ватагу.

Через дві години.

Несподіваний брязкіт металу й гуркіт окованих дверей, що відчинялися, змусив здригнутися арештантів. Світло від факела ледь розривало морок каземата, але його вистачало, щоб освітити постать храмовника.

— Хто Лис? На вихід! Решта до стіни! Смикнетеся — помрете!

Храмовник відімкнув замок і випустив Лиса. Руки йому ніхто не розв'язував, тож нападу охоронець не боявся.

Вони навіть моє ім'я знають! Звідки?

— У чому нас обвинувачують? Куди мене ведуть?

— Дізнаєшся, коли прийдеш.

Храмовник замкнув решітку й держаком списа тицьнув Лиса в спину.

— Рухайся. Начальство не любить чекати.

Каземат знову вкрила темрява й безмовність. Відряд Лиса губився в здогадках і висував припущення одне страшніше за інше.

— Ваша світлосте. Лиса доставлено.

Значить, все ж Варго знав про наші плани. Це погано!

Рэм кивком відпустив охоронця й подивився на арештанта.

З огляду на затравлений вигляд і відчай в очах, виглядає цілком готовим.

— Ну що? Пішли знайомитись…

Знайомитись? З ким? Що вони задумали?

— Не відставай. Ще загубишся…

У голосі Варго проскочила неприкрита насмішка.

Кілька хвилин ходьби коридорами привели Варго й арештанта у великий зал, але він виявився порожнім. Рэм впевнено перетнув приймальний зал і відкрив непримітні двері.

— Заходь, Лис. Тебе чекають.

Хто? Чому в такій таємній кімнаті? Я взагалі повернусь?

— Ваша світлосте. До вас Лис, власною персоною.

Рэм грубим штовхом кинув Лиса на коліна і приставив меч до шиї.

— Прояви шанобливість перед прецептором Северо.

У глибині кімнати моложавий старий підняв спокійний погляд на арештанта.

— Так от ти який, Лис. Чимало чув про тебе, голубчику. Давно хотів познайомитись. Все часу не було.

— Ваша світлосте. Ми ні в чому не винні. Ми не порушували законів. У чому нас обвину…

Удар ефесом у затилок перервав монолог Лиса.

— Багато балакаєш без дозволу.

Рэм знову застиг.

— Ну навіщо тобі це, добра людино? Старому Дро сказали не лізти. Він зрозумів. Невже він тобі не передав? Ти вирішив перевірити, наскільки я терплячий?

Северо похитав головою, дивлячись на Лиса. Голос старого звучав дружньо. Збоку можна було подумати, що він розмовляє з глупою дитиною, а не з дорослим найманцем.