Розділ 35. Вісті великого світу

Арден. Четвертий день. Ранок.

Нарешті вони їдуть. Воїн наказав підготувати коней і розрахувався за кімнату. Так, посильного я вже до Лиса відправив. Храмовників не видно. Значить, парочка поїде без супроводу. Принаймні я ні до чого. Все, що станеться за містом, мене не стосується.

Думав, у мене виникнуть неприємності, але виявилось все простіше. Попри чутки, відвідувачі виявились спокійними. Правильно зробив, що зупинив Лиса. І так непогано заробив на цьому рудому воїні, він виявився не таким і скупим.

Старий Дро протирав бокали і умиротворено усміхався, спостерігаючи, як Леон і Елі покидають «Сплячого кабана». Колишні постояльці вже осідлали коней і виїхали з внутрішнього двору.

У ранішніх променях сонця Елі спостерігала за вулицею вперше не як загнане звірятко, а скоріш як переможець. Дівчисько вперше не відчувало страху перед перехожими, перед містом, перед дорогою. І головне, вона знала, що Леон її не прожене і не покине.

Він купив мені одяг і спорядження. Дбав ці дні про моє здоров'я. А тепер ми їдемо далі.

Тільки ти, як завжди, все більше клопоту завдаєш, а не допомагаєш. Могла б і постаратись.

Я стараюсь! Просто не завжди виходить.

Звісно, звісно. Радієш від'їзду з Ардена і не думаєш про те, що ви не купили провізію в дорогу… А якщо Леон забув? Як будете готувати в дорозі без солі та іншого?

Я скажу йому!

Скажи, скажи.

— Леоне. Ми сіль не купили і спеції…

Воїн не обернувся, Армак далі йшов мірним кроком.

— Знаю. Попереду буде бакалійна лавка.

Вчиться планувати. Добре.

— Добре. Я думала, ти забув.

Він не забув. Він спланував.

Або тебе перевіряв на придатність.

Від мене ж нічого не залежить.

Чому? А якби він і справді забув? А ти нагадала.

Так. Він не став сміятись. Сказав що знає.

— Приїхали. Чекай тут. Я швидко.

Леон зіскочив із сідла і підійшов до Елі.

— Дай флягу.

Навіщо йому мої фляги? Я ж їх наповнила. Вони обидві повні. Що він задумав?

Просто роби, що він сказав.

— Вони повні. Я їх набрала.

— Знаю. Давай флягу.

Леон простягнув руку. Дівчисько неохоче відстебнуло флягу і передало воїну. При цьому не забуло вдати ображений вигляд.

Чому він такий? Не може сказати навіщо. Я ж нічого такого не питаю. Весь час якісь таємниці.

Чому таємниці? Може, він не вважає за потрібне тобі доповідати все, що він робить. Тим більше що він нічого не робить для тебе на шкоду.

Знаю але все одно! Міг би сказати навіщо? Я ж набрала воду. Навіщо йому моя фляга?

Можеш зачекати і дізнаєшся. Навіщо з цього роздувати проблеми світового масштабу?

Я не роздуваю. Це він шкідливий.

Так-так, шкідливий, противний. Тоді чому ти тут, а не в дорозі подалі від нього?

Відчепись! Ти не розумієш!

Сама хоч розумієш?

Не знаю…

Леон вийшов із бакалійної лавки.

Знову чимось незадоволена… Сидить, дується.

— Тримай свою флягу.

Він віддав дівчиську флягу і взявся до укладання спецій у суму. Дівчисько одразу відкрило флягу і принюхалось.

Як смачно пахне! Він воду чимось замінив. Треба спробувати.

Стій…

Але Елі не слухала голосу жінки і припала до фляги.

— Це на кілька днів. Вип'єш зараз, потім не буде. І це не від спраги.

Елі відірвалась від фляги і закрила пробку. Образа на обличчі змінила радість, а очі загорілись.

Я знову помилилась. Він мені смаколик купив а я на нього надувалась.

Тому що ти дурне дитя.

— Дякую. Дуже смачно.

Елі акуратно закріпила флягу, наче це була дорогоцінність.

Леон закінчив пакувати, потім сунув якийсь згорток у переметну суму на Рудій і скочив у сідло.

До воріт вони дібрались без пригод, а Рэм на чолі двох десятків воїнів вже на них чекав.

— Доброго ранку. Ну що, вже виїжджаєте?

Храмовник кивнув Леону і посміхнувся щасливій Елі.

Сьогодні дівчисько прямо сяє. Невже моя порада пішла обом на користь? Так і до весілля недалеко.

— Доброго. Немає більше сенсу затримуватись. Будеш в Арвеї, знаєш, де мене знайти.

Леон потис руку Варго і направив Армака до виходу з міста.

— Доброго ранку, — Елі привіталась вже після розмови воїнів. І додала: — Рэме, дякую за печиво.

— Не ображай Леона. Він хороший.

Рэм широко і привітно посміхнувся.

Він же храмовник чому він такий добрий?

Мабуть, тому що Світ Леона складніший і в ньому є місце не тільки лиходіям…

— Я знаю…

Елі помахала рукою і посміхнулась, а Руда пішла слідом за Армаком.

Той самий день. Столиця Марваля, Арвей.

Живіше-живіше. Мені терміново потрібен зведений звіт по королівству, про новини за тиждень. Його Величність закінчує прийом аристократів.

Мауро Варела, голова Таємної канцелярії, пробіг поглядом по паперах, задоволено кивнув і направився до короля.

Ось чому кілька днів тому, після прибуття гвардійців із Вольтери, король наказав посилити пильність. Знову цей Терцо вліз в історію. Не відразу зрозумієш, порушує спокій чи грає на руку королю і державі.

Так, король любить стислість, але не можна пропускати дрібниць. Дрібниці є в паперах, а доповідь має бути короткою. У будь-якому разі від цього капітана тільки роботи більше.

Король жестом відпустив свиту і зник за бічними дверима приймальної зали. Мауро пішов за ним.

— Доповідь, Ваша Величносте.

Мауро Варела, голова Таємної канцелярії, поклав перед королем кілька донесень.