Розділ 31. Сплячий кабан

Старий сказав, що в місті небезпечно і ми поїдемо. Значить ми не затримаємось у місті надовго.

Хіба тобі не цікаво побувати у великому місті? Подивитись, яке воно красиве. Побачити світ. Тільки й думаєш про одне: щоб втекти швидше в ліс.

Ну і що подумаєш місто… Все одно ми звідси підемо і не будемо тут жити.

Хіба тобі не сподобалось печиво з молоком?

Так в лісі немає смаколиків зате є Леон.

Та ти навіть не бачиш, куди ми їдемо. Тільки й думаєш про одне.

Елі їхала на Рудій позаду воїнів і не стежила за їхньою розмовою.

Після розмови Леон і Елі покинули резиденцію прецептора. Однак Рэм їх не залишив, а вирішив провести до самого постоялого двору.

— «Сплячий кабан» — найкращий постоялий двір в Ардені. Але все одно треба бути уважними. Багато бидла вештається. Тут вас не чіпатимуть, але за містом…

Місто велике. Постоялий двір на головній вулиці. Господар не допустить, щоб щось сталось у його володіннях.

— За містом розберемось, — Леон не дав договорити храмовнику, що їх супроводжував.

Треба, щоб Рэм допоміг. Затримає переслідувачів у воріт, а далі вже підемо в ліси.

— На нас уже косо дивляться, скоро все місто буде знати, що ми в місті.

— В Ардені влада і повага Ордену сильні, вас не чіпатимуть.

Леон кивнув.

— Слухай, Рэме. Зроби послугу. Буду винен.

Суворий погляд Леона перемістився з перехожих на храмовника, що їх супроводжував.

Він просить про послугу. Добре. Якщо я надам йому допомогу, старий похвалить. Знову ж таки, коли буду в столиці, можливо, мені теж знадобиться його допомога.

— Звичайно! Що в моїх силах, зроблю.

Швидко погодився. Значить, старий не брехав, справді Орден в Ардені лояльний до короля.

— Нічого складного. Треба буде затримати тих, хто захоче поїхати за нами. Зупинити біля воріт під будь-яким приводом. Перевірка документів, підозрілий вигляд. Та що завгодно, головне затримати їх на пару годин.

— Дрібниці. Без проблем. Тим більше що це звичайна практика.

Та це навіть не послуга, дрібне прохання. Сподіваюсь, воно зарахується. А він не дурний. Якщо можна уникнути бою, він вирішує питання головою.

— Ось і домовились.

— Стій, Рудо.

Елі натягнула повіддя і озирнулась. Рэм і Леон зупинились перед величезними дубовими ворітьми посеред довгої глухої стіни.

Куди ми приїхали? Це тюрма?

Ти ще не зрозуміла? Нас ніхто не арештовував, дурепо.

Сплячий кабан?... Це що постоялий двір? Ніколи не бачила таких величезних. Чому ми зупинились? Ворота ж відчинені…

— Дякую, Рэме. Далі ми самі.

Треба провести до стійки. Показати господарю, що вони під захистом Ордену. Так буде спокійніше.

— Краще буде, якщо я вас проведу до самої стійки.

Він хоче похизуватись? Або його присутність змусить господаря виявити більше поваги? Гаразд. Неважливо.

— Добре.

Леон рушив конем і заїхав на величезний, вимощений каменем, внутрішній двір.

— Сьогодні вже досить пізно. Завтра можу вам провести екскурсію містом — швидше владнаєте свої справи.

Екскурсія? Прогулянки містом? Ми що не поїдемо?

Ти вночі будеш продавати залізяки і купувати припаси? І взагалі, ти забула, про що його сьогодні просила перед містом? Що в тебе в голові, дурепо?

Я пам'ятаю. Думала, ми впораємось швидше.

Вона думала… Залиш це Леону. Ти просто роби, що він скаже.

— Злазь.

Наказ Леона висмикнув дівчисько з потоку думок.

— А. Так.

Елі майже спритно зсунулась із сідла. Леон кинув конюху дрібну монетку.

— Коней розсідлати. Почистити. Нагодувати. Суми в кімнату.

Конюх спіймав монетку і мовчки повів коней у стайню. Рэм свого залишив біля входу і першим увійшов до загальної зали постоялого двору. Леон пішов слідом, а Елі вчепилась за нього.

Гул у залі миттєво стих. Погляди відвідувачів вперлись у заступника прецептора. Навколо пролунав шепіт.

— Що він тут забув? Перевірка?

— Тихо. Почує.

— Тобі що до того? Прийшов, значить, треба.

— А хто це з ним? Невже відьма з оголошень і воїн-гігант?

— На нього навіть дивитись страшно…

— А відьма, яка з неї відьма?

— Вона ж дівчисько мале, невже така небезпечна?

— Недарма стільки найманців полягло…

— Але чому вони не під арештом? Щось нечисто!

Новини містом вже розлетілись. Гаразд. Тут не насміляться шкодити, а там, сподіваюсь, план Леона спрацює, і вони відірвуться.

Рем, не затримуючи ні на кому погляду, пройшов до стійки. Леон, навпаки, обвів залу і її мешканців важким, суворим поглядом. Поклав руку на ефес меча.

Та тут ще те кубло гадюк. Недарма Рэм наполіг провести до стійки.

Господар постоялого двору перестав протирати кухлі і вирнув з-за стійки.

— Ваша світлосте! Чим можу бути корисний? З якою справою до нас? У нас все тихо, безладдя немає!

— Добре. Кімнати є?

Він точно такий як Леон. Кожне слово наказ. Цей суворий храмовник мені печиво приніс і дитиною називав, а господар величезного постоялого двору перед ним спину гне і запобігає. Я точно світу не знаю. Виявляється в ньому є страшні але добрі люди а не тільки усміхнені лиходії як Руфо.

Леон кращий. Він наш.

Елі спалахнула рум'янцем, вчепилась за Леона міцніше.

Всі на нас зирять! Всі знають що нас розшукують. Не наважуються нападати. Тільки шепочуться.

— Це Леон Т…

Величезний воїн рухом руки перервав храмовника.

— Нам потрібна кімната з двома ліжками. Ванна з гарячою водою. Прання і вечеря.

Він знову замовив гарячу ванну!

Зраділа жінка в голові Елі.

І два ліжка…