Розділ 30. Лігво Світлого Ордену

Елі прокинулась від того, що Леон забирає руку. Спробувала втримати, але одразу відпустила.

Уже ранок? Їсти хочеться. Треба вставати.

Дівчисько розплющило очі і озирнулось. Сонце ще не вийшло з-за горизонту, лише окреслило червону лінію.

— Так рано.

Вона сіла і потягнулась.

— Якщо їсти не хочеш, можеш поспати ще півдня.

Леон уже перевіряв коней, підтягував приспущені на ніч підпруги.

— Хочу. Ми ж не вечеряли вчора.

І хто ж у цьому винен?

Потерплю.

— Слушне зауваження, а ще ми не купили припасів. Тож до Ардена на підніжному кормі.

Леон закінчив із кіньми, стягнув із Елі ковдру, струсив і почав скручувати. Дівчисько неохоче підвелось, взяло другу і теж струсило.

— Не можна об'їдати коней, під ногами трава. Треба поохотитись. Може, сьогодні здобуду їжі.

Треба постаратись, якщо підстрелю когось, він точно оцінить.

Ти головне, його не підстрели.

Помовч дурна. Як я можу таке зробити?

— Гаразд. Залазь. Поїхали.

Їжі вона здобуде… Але мислить у правильному напрямку.

Леон скочив у сідло і взяв Руду за вуздечку.

Елі вхопилась за сідло, сунула ногу в стремено і якось, але з першої спроби залізла в сідло.

Ха! Вийшло без допомоги!

Але ж приємно, коли він допомагає?

Приємно, але треба самій вміти.

Леон направив Армака в бік Ардена, але через ліс. Обідали вони вже в лісі на галявині, поїдаючи підстреленого Елі фазана. Дівчисько більше хвалилось, ніж їло, поки Леон її скупо не похвалив. Потім був перехід по лісу і чергова ночівля під деревами. Ще до полудня вони покинули ліс і опинились на рівнині перед Арденом.

Він більший за Равел і стіни такі високі!

Навіть здалеку Елі відчувала, наскільки високі стіни і потужні вежі Ардена.

Ти що забула? У нас проблема.

Яка?

У нас завтра «ці дні» починаються.

І що нам робити?

Як завжди.

Як завжди? Зазвичай ми сиділи в нашій халупі і боялись носа висунути на вулицю. А тепер он на конях катаємось.

Дурепо! Скажи Леону, що потрібні смужки тканини.

Як я йому скажу? Це ж таке особисте.

Особисте? Коли сідло вимажеш і штани. Стане вже не особистим, а ганьбою.

Тож визначся вже, що тобі важливіше сором чи ганьба.

Елі вирішувала чергову проблему вселенського масштабу. Леон вирішував подумки приземлені завдання.

Болти треба купити для арбалета і чохол нормальний, щоб не болтався. Пару підков, ремінці. Чотири рулони бинтів. Сорочку і штани для дівчиська. Собі змінку. Продати мотлох із найманців. Підігнати перев'язь із кинджалами. Дорожні крислаті капелюхи, щоб у вічі не впадати, та сонце не заважатиме.

— Леоне.

Дівчисько набралось сміливості і покликало супутника.

— Чого?

Він відволікся від списку і подивився на Елі.

Що ще вона придумала?

— Ніяких витівок у місті!

— Ні, обіцяю, буду слухняною. Мені треба… Треба смужки тканини.

— Коли?

Я й забув, що вона жінка.

— Завтра.

Він навіть не спитав навіщо?

Ти ж не табун коней у нього просиш.

— Скільки днів?

Треба дізнатись, як переносить, можливо, доведеться в місті затриматись.

— Три, іноді чотири дні.

— Зрозуміло. Як переносиш?

Леон ставив запитання у своїй манері, просто уточнюючи деталі, чим зовсім придушив збентеження дівчиська.

— Нормально, не падаю.

Він не сміється. Просто уточнює.

— На коні їхати зможеш?

Він знову дбає!

— Думаю, зможу.

— Добре, додам до списку. Поки подумай, скільки треба тканини з урахуванням прання. Чистота — це здоров'я.

Ось так просто? «Чистота запорука здоров'я»? Ні глузувань ні жартів.

А ти чого від нього чекала? Щоб він упав із Армака від сміху і тикав у тебе пальцем?

Ні, звичайно.

Зрозумій він з іншого світу. Твої проблеми для нього — це простий побут, який треба вирішувати одразу, а не потім. Як вдома треба підмітати, а не чекати, поки розведеться сміття і павуки розміром із собаку.

— Дякую.

Тривоги розвіялись, а настрій піднявся, поки Елі не переключилась на нову біду вселенського масштабу.

Нас оточили! Це храмовники! Що робити? Чому Леон такий спокійний?

Біля воріт їх оточив загін храмовників. Вперед виїхав високий красень-воїн. Елі почала панікувати, а Леон залишився незворушним.

— Ви Леон Терцо? Я Рем Варго. Заступник прецептора Северо в Ардені.

Леон кивнув, але не промовив ні слова. Елі западала в ступор.

Храмовники з цікавістю розглядали мандрівників, але ні в поглядах, ні в діях не було агресії. Щоправда, це не заважало Елі поринати дедалі глибше в панічний жах.

Він хто? Він іще старший за Руфо? Прецептор Северо. Хто це? Найголовніший в Ордені? Леона повісять? Я не можу ворухнутись.

— Мені наказано запросити вас і вашу супутницю на аудієнцію до його світлості.

Северо наказав без бійок. Але цей Терцо тільки зовні незворушний. Вже прорахував наперед, кого і як убивати буде. Моторошний тип. А дівчисько в глибокій паніці, яка з неї до дідька відьма. Просто налякана дитина.

Леон змірив поглядом воїна.

Не тиснуть силою і чисельністю. Просять ввічливо. Перевірю їхню щирість.

— А якщо я відмовлюсь?

Такого краще мати в друзях, а не у ворогах. А якщо врахувати його владу… Ним навіть Северо захоплюється, а старий тямить у людях.

— Значить, я не виконаю наказ.

Рем подав коня назад, відкриваючи проїзд. Решта храмовників залишились на місці.