Розділ 29. Світ навколо

Равел. Дім пріора Руфо.

Дідько! Навколо самі ледарі. Вже тиждень немає жодних новин. Де цей Гарсо? Мали б бути хоч якісь новини. Я пішов у нього на повідку, розіслав посильних. Відправив до Ардена посильного. Оголосив нагороду за голови і все одно тиша.

Як завжди, жирний товстун пріор Руфо заїдав погані думки дорогою їжею, поливаючи зверху розбавленим червоним вином. Двері тихо відчинились. До кімнати прослизнув радник Гарсо.

— Ваша світлосте, є новини, але вони, на жаль, невтішні.

Зараз подивимось, як ти, жирна свиня, завищиш, коли дізнаєшся, що я тобі приніс.

Радник підійшов до столу й зі зовнішньою повагою поклав сувій.

Руфо скоса глянув на пергамент, але не став розгортати.

Дістався ж мені заступник! Як завжди, буде зараз тягнути гуму. Чекати, поки я сам прочитаю, потім почне мені вказувати на помилки, на якісь дрібниці. Хай краще вже сам одразу розкаже.

— Кажи. Не тягни гуму. Що там.

Руфо зробив великий ковток із кубка і ткнув товстим пальцем у пергамент.

— Як накажете, ваша світлосте. — Гарсо прочистив горло і почав доповідь:

— Доповідь від старости з села Брена. Шестеро мисливців за головами. Загін Родріго. Забрали сувій з оголошеною нагородою у старости села.

Дідько! Він не зраджує своїй звичці. Навіщо мені ці назви сіл? Навіщо мені розповідати, що там хто в кого забрав?

— Ближче до суті, Гарсо. — Руфо зробив нетерплячий жест і перебив радника.

Тому ти незабаром і втратиш своє місце. Тому що не хочеш знати всього того, що відбувається навколо. Жирна худоба!

З незворушним обличчям радник продовжив доповідь.

— Отже. Загін Родріго виступив із села Брена і вирушив у погоню. Увечері того ж дня, за словами Томаса, загін мало не наздогнав утікачів, але тим вдалось сховатись у хащі лісу. Томаса залишили сторожити коней, а п'ятеро мисливців пішли в хащу.

— І що? Кажи вже, що сталось, — Руфо знову нетерпляче перебив радника.

Зараз-зараз, для тебе буде найцікавіше, жирна свиня. Подивимось, як ти заспіваєш.

— За словами Томаса. Коли він не дочекався повернення загону увечері, наступного дня в обід він пішов по слідах, щоб розвідати обстановку. У лісі, за його словами, він виявив п'ять тіл. Четверо членів його загону вбиті стрілами. П'ятому відрубали голову. Судячи з ран, спочатку його допитали. Гроза змила всі сліди утікачів. Судячи з напрямку руху, вони йдуть до Ардена.

— До Ардена? Чому вони йдуть туди? Хіба вони не мають прямувати до столиці?

Дідько! Ми прорахувались!

Руфо почав нервувати. Товсті сардельки пальців, прикрашених дорогими перснями, стиснулись у жирні кулаки.

— Ми ж послали до Ардена посильного. Їх мають перехопити!

Звичайно! Ми-то послали посильного, але прецептор Світлого Ордену в Ардені навряд чи прислухається до твоїх прохань. Северо — справжній борець зі Скверною, а не з дівками.

— Так, послали, ваша світлосте. Ви впевнені в тому, що прецептор Северо виконає наше прохання? Можливо, нам самим треба подвоїти нагороду. У розповіді Томас у всьому звинувачує саме відьму. Найманці за такі гроші не захочуть іти їх шукати.

— Неважливо! Подвойте або потройте нагороду! Головне, щоб їх зупинили.

Як все складається, відьма виявилась справжньою. Тепер все стає тільки гірше. Треба писати до столиці, інакше проблем не оберемось.

— Як скажете, ваша світлосте. Значить, тоді потроїмо нагороду. Чи треба посилати ще одного гінця до Ардена?

Ідіот! Хоч десять пошлемо, нічого це не змінить. Ще до столиці пошлеш листа. Напишеш, що відьма справжня. Копай, копай собі могилу.

Приблизно в той же час. Арден. Резиденція прецептора Северо.

Гулкі кроки озброєного храмовника відлунням розносились по величезних залах резиденції прецептора Северо. Однак господар цього оплоту перед Скверною надавав перевагу своєму робочому кабінету.

Северо можна було побачити у великих залах лише під час церемоній і свят. У свої шістдесят років прецептор хоч і не виглядав воїном у розквіті сил, але суворим дідом його можна було назвати без перебільшення.

— Ваша світлосте.

Статний воїн в облаченні Ордену опустився на одне коліно і опустив погляд.

— Кажи, Рем. Що сталось цього разу? — Прецептор відірвав погляд від карти країни.

— До доповіді з Брени додалась нова доповідь з Ольси. З'явились нові обставини.

Воїн простягнув пергамент, але прецептор відмахнувся.

— Підведись і розкажи докладно, що відбувається.

— Так, ваша світлосте.

Рем підвівся і розгорнув сувій.

— Староста Ольси доповів, що до нього приходив капітан Королівської гвардії Леон Терцо.

— Улюбленець короля?

З вуст Северо прізвисько прозвучало не як образа, а як захоплення.

Про Леона вже ходять легенди. У тридцять років і стільки подвигів. Суворий хлопець.

— І що ж він накоїв?

— Ваша світлосте, пам'ятаєте депешу від пріора Руфо?

— А ця жирна свиня писав щось про відьму і рудого воїна… Просив допомогти затримати, якщо зустрінемо.

— Так, ваша світлосте, пам'ять вас, як завжди, не підводить. Того ж дня Терцо побив трьох мужиків, захищаючи якесь дівчисько. Причому поводився з нею як із кинутим кошеням. Тягав за комір, а потім посадив на коня і забрав. Судячи з опису свідків, саме вони були описані в депеші від Руфо. Крім того, Терцо збирав відомості про найманців і мисливців за головами. Потім наказав старості відправити інформацію до столиці.

— Ха-ха. Він що собі наречену десь роздобув? Непростий хлопець. Передай мій наказ. Якщо Терцо з'явиться біля міста. Ввічливо запросити до мене на аудієнцію. Ввічливо! Жодних бійок.

— Буде виконано, ваша світлосте. Дозвольте відкланятись?

— Іди, Рем.

Приблизно в той же час. Арвей, столиця Марваля. Королівський палац.