Розділ 28. Не ваша справа

Метушня в залі постоялого двору майже вщухла, але несподівано хтось зайшов у приміщення і прокричав.

— Там на вулиці відьму спіймали!

Та як вона встигає знаходити неприємності на рівному місці?

Леон рвонув до виходу, розштовхуючи натовп. Люди іще не усвідомили, що відбувається, а Терцо вже вискочив назовні.

Їй навіть чаклувати не треба вміти! Без жодного чаклунства знайде проблеми. Троє. П'яні. Відьму спіймали?

У голові Леона щось клацнуло. Хвиля гніву піднялась і вирвалась назовні. Побиття мужиків тривало близько двадцяти секунд.

Натовп висипав із постоялого двору. Біля коновʼязі валялись троє побитих мужиків. Величезний воїн тримав дівчисько за комір. Елі не чинила опору і більше нагадувала шкодливе кошеня, ніж відьму.

Ти винна! Сиділи б зараз вечеряли. Подобається наше становище?

Уведуть! Уведуть! Треба діяти, а думала ти про те, що буде потім? Тепер перед Леоном, як будемо виправдовуватись?

Зате як він нас захищає! Він такий сильний! Однією рукою тримає!

Дурепо! Якщо він сказав, що погоня і захист його справа. Не значить, що ми маємо завдавати клопоту, там де його немає.

До місця сутички вже поспішали вартові і староста села.

— Розійдіться! Розійдіться, кажу!

Староста за допомогою пари вартових безцеремонно розштовхував натовп, пробираючись до Леона.

— Пане…

Леон жестом перебив старосту.

Так безглуздо засвітились. Треба їхати. До ранку може бути юрба храмовників.

— Ми їдемо. Всім розійтись. Ви! — Він указав на вартових.

— Волос із неї впаде — уб'ю!

Якщо староста не наважиться зрадити одразу. Потім може.

Він зайшов до стайні, продовжуючи тримати Елі за комір.

Ми не будемо ночувати в селі!

Раділа жінка в голові Елі.

Та будемо ночувати в полі. Ніч уже. Де знайдемо нічліг? А ще що скажемо Леону, він голодний залишився через нас.

Підліток у голові Елі вже не був таким безвідповідальним, як жінка. Тепер він думав про наслідки.

— Виведи коней.

Хлопчик вивів Руду й Армака. Леон посадив дівчисько на кобилу. Іще раз подивився на вартових і пішов за переметними сумами.

Не дратуй його іще більше. Добре якщо не кине на узбіччі за таку поведінку.

Не кине. Він нам гребінець подарував і мило дав. Він дбає про нас.

Дурепо! Якщо ми будемо так поводитись, точно кине.

Ну, він сам уже довів, що ми важливіші за тих кіз із постоялого двору, тож не буду.

Через хвилину він повернувся, сунув у руки дівчиська арбалет, закріпив суми і скочив у сідло.

— Пане… — Староста озирнувся і продовжив: — Якщо вона й справді…

Що тут коїться? Капітан захищає відьму! Побив трьох мужиків. Тягає відьму за комір, як якесь кошеня. І це вона його зачарувала? Чому це дівчисько світиться від щастя? І дивиться на всіх з такою гордістю? Тепер навіть не знаю, що доповідати Ордену. Хто кого зачарував і хто ким керує…

— Не ваша справа. Сам розберусь, — Леон грубо перебив старосту і розвернув коня.

— Раджу забути про те, що сталось.

Леон окинув поглядом вулицю і спрямував коней до виходу з села.

Село сховалось у присмерку, а вершників оточила тиша. Леон уперше заговорив.

— Розповідай.

— Ну я це… відв'язала коней. А тут ці п'яні ідіоти почали кричати, що я відьма.

Елі сиділа на Рудій із невинним виглядом, сподіваючись, що Леон решти витівок не помітив.

— Значить ти в нас знову невинно постраждала? Кухлі не ти перекидала, підніжку офіціантці не ти зробила? Одним словом дитя невинне звинуватили у відьомстві.

На небо викотився місяць. Навколо стало світліше. Вони їхали дорогою до Ардена. Леон дивився довкола і не дивився на дівчисько, що давало їй надію.

Він не злиться! Бачиш, він не злиться.

Тріумфувала жінка.

Зате знає про всі твої витівки.

— Ні, не зовсім невинна. Ну, я нікому не хотіла заподіяти шкоди. А ще й не відьма і не вмію чаклувати. Вони самі вигадують всілякі дурниці.

— Ти сама даєш поживу цим чуткам. Тепер усе село буде гудіти про те, що в них була відьма. А бідний і нещасний зачарований воїн її захищав.

Ну що за руде диво. Мала б розуміти, що і за менше можуть на багаття відправити. Ніхто не буде шукати докази.

Ой, він знову жартує і знущається з мене.

Я ж казала, все буде добре.

Все одно треба бути більш відповідальними.

— Ти справді такий бідний, нещасний і весь зачарований воїн.

Не дратуй його дурна!

— Ну я б не сказав, що я бідний. У мене є два коні і ціла відьма. Точно не бідний. Нещасним теж не можна назвати, стільки пригод. Що щодо зачарований… Так ти ж не справжня відьма, чаклувати не вмієш.

Залишила нас без ліжок, без вечері, а їде з таким задоволеним виглядом, ніби вона виграла битву. Вона взагалі з головою дружить?

— Ні, не вмію. Тому що я не відьма. А ще ти не такий вже й багатий.

— Це ще чому?

Леон звернув у поле. Попереду Елі помітила темний силует і поїхала слідом.

— Тому що в тебе тільки два коні і дурне дівчисько, яке не вміє контролювати емоції.

Навіщо ти говориш йому ці дурниці?

Тому що це правда. Він уже вдруге мене рятує від петлі або багаття.

— Що це попереду? Будинок?

— Який глибокий самоаналіз для дитини. Думаю, це навіс для зберігання сіна.

Він знову мене називає дитиною!

— Я не дитина.

— Так-так, а ще руда. Мишей боїшся?

— Ні. Не боюсь. У нас у нетрях жили щури.

— Знайшла чим хвалитись. Значить, тобі сподобається товариство мишей замість м'якого ліжка.

Зовсім не вважає себе винною. Навіть не збирається вибачатись. Втім, розуміє, що вчинила неправильно, вже добре.