Розділ 27. Мило

Леон одразу знайшов будинок старости. Будівля за розміром не поступалась постоялому двору і знаходилась у центрі села. Біля входу чергував нудьгуючий вартовий. Леон не став церемонитись, показав вартовому королівський знак і зайшов до будинку старости. Вартовий віддав військовий салют і не став перешкоджати.

Хай знають. Доповідь піде королю. Може, менше гарячих голів злетить із плечей.

Звук важких кроків і брязкіт зброї розлунались відлунням по великій залі зборів.

— Живі є?

Леон поводився, як і личить капітану Королівської гвардії. Його присутність мала навівати страх і повагу, пригнічуючи будь-який опір владі.

— Пане! Як мені до вас звертатись? Що привело вас до нашого села?

З глибини зали до воїна поспішив огрядний чоловік, одягнений у дорогий одяг.

Горе на мою голову! Невже перевірка?

Замість відповіді Леон змірив чоловіка суворим поглядом і показав королівський знак.

— Капітан Королівської гвардії Леон Терцо, — зі страхом в очах прочитав староста.

Все, я пропав! На вулиці ще сотня гвардійців, мабуть. І вартовий не доповів…

Леон витримав паузу.

Чим більше напридумує, тим більше розкаже.

— Мене цікавлять новини за останній тиждень. Все без винятків.

— Звичайно, пане Капітане.

Староста вклонився і зробив запрошувальний жест.

— Які саме новини вас цікавлять? Щоб я одразу міг їх надати. Фінанси, торгівля, оборот врожаю, податки?

Терцо подивився на старосту і не зрушив із місця.

Скільки ж гнилі по країні. Кожен хоче відгодуватись на простих людях.

— Скільки гінців і від кого відвідували село за останній тиждень. Також кількість найманців і мисливців за головами в найближчій окрузі.

Отримавши відповіді, Леон розпорядився послати до столиці гінця з цими відомостями.

— І не забудь доповісти, хто віддав наказ.

— Звичайно-звичайно. Пане Капітане Королівської гвардії. Все буде виконано якнайкраще. — Обіцянка наздогнала Леона вже на виході з будинку.

Пронесло! Значить, він був тут у військових справах. Треба терміново приводити свої справи до ладу. Ще, чого доброго, королівські слідчі можуть нагрянути.

Елі роздяглась і вже зібралась залізти в дерев'яну діжку з гарячою водою, як раптом згадала, що Леон щось поклав на її ліжко.

Елі підійшла до ліжка, взяла шматок мила і понюхала.

Що він залишив для мене? Пахне так приємно. Це солодощі?

Дівчисько лизнуло запашний брусок і скривилось.

Це не їжа. Тоді для чого? Митись?

Вона повернулась до діжки і опустила руку з бруском у воду. Той одразу вислизнув із долоньки і опустився на дно діжки. По кімнаті розповсюдився незнайомий, але дуже приємний аромат.

Це що справжнє мило? Я ніколи таким не користувалась. Це ж дуже дорого! Звідки воно в нього?

Дурепо! Яка різниця? Головне, що він дав його тобі, а не іншій.

Елі залізла в діжку і витягла мило. Дівчисько почало натирати себе бруском. Аромат посилився, а тіло почало вкриватись піною.

Ніколи такого не відчувала! Піна як облака, легка і запашна.

Бачиш, а ти не хотіла іти в село. І тут є свої принади.

Ну я ж не знала.

Дівчисько на якийсь момент випало з реальності, насолоджуючись гарячою водою і милом. Вода в діжці почала охолоджуватись. Елі довелось закінчити купання.

А як же Леон? Вода ж охолола!

Вона вибралась із діжки і обтерлась принесеною хлопцями тканиною.

Знайшла про що перейматись! Думаєш, він захоче митись у цій брудній воді?

Ні. Але…

Елі з сумнівом подивилась на діжку.

Одягайся! Дурепко. Він незабаром повернеться. Чи так і будеш його голою чекати?

Ні!

Елі вийшла зі ступору і почала одягатись, одночасно заливаючись рум'янцем.

Вічно ти так!

Одягнувшись, дівчисько бережно загорнуло шматочок мила назад у тканину і поклало на ліжко. Елі підійшла до вікна, щоб просушити вологе волосся.

Леон вийшов із будинку старости і направився до постоялого двору.

Посильний від Ордену був тут. Поїхав далі до Ардена. У місті може бути небезпечно. Чи варто заїжджати? Арден стоїть майже на кордоні з Оскверненими землями. Можливо, там Орден іще виконує свої прямі обов'язки. Все одно треба перевірити. Буде що доповісти королю.

Цікаво, дівчисько вже помилось? А то налякаю ще. Дідько! Мило залишив, а гребеня в неї немає. Армаку гриву розчісую, а мала, як відьма з патлами. Треба спитати в господаря постоялого двору.

Розмірковуючи про побутові дрібниці, Леон зайшов на постоялий двір. Завернув до стайні і перевірив, як обійшлись із кіньми.

Напоїли, нагодували, почистили. Добре. Треба, щоб осідлали на всякий випадок.

— Осідлай коней.

Леон кинув хлопчикові на стайні мідну монету. Хлопчик спритно впіймав монету і кивнув у відповідь. Леон розвернувся і вийшов зі стайні.

У будівлі він поцікавився в господаря постоялого двору щодо гребеня і за мідяк купив найпростіший дерев'яний.

Елі стояла біля вікна і сушила волосся, коли роздався стукіт у двері.

— Відчиняй.

Дівчисько почуло знайомий суворий голос і метнулось до дверей. Засув ковзнув убік.

Коли Леон зайшов, Елі здалось, що кімната стала меншою.

— Помилась?

Воїн ковзнув поглядом по діжці з мильною брудною водою.

— Так. Дякую за мило.

Елі не підняла погляду, зате майже впала в ступор і почервоніла. Леон не звернув уваги на її поведінку і простягнув гребінь.

— Тримай. Розчешись. А то на відьму схожа. Як закінчиш, спускайся вечеряти. Я в залі.

Віддавши накази, Леон не став чекати подяки, вийшов із кімнати і спустився в залу.

Елі обережно тримала простий дерев'яний гребінь.

Він знову наказує і дражнить мене. Чому він такий шкідливий?