Розділ 25. Це все моя вина

Коли Елі прийшла на берег струмка, то побачила, що Руда й Армак п'ють воду. Леон влаштувався вище за течією. Він присів біля води і взявся за тушки тетеруків.

— Казанок прихопила?

Леон не підняв погляду, продовжив займатись птахами.

Звідки він знає що я прийшла? Він же не дивився.

— Ні. Мені боляче. — Відповідь вийшла жалібною і нещирою.

— Тоді навіщо прийшла?

Поранений боєць або лікується, або, якщо може, то допомагає. Просто байдикувати майже злочин.

— Не знаю. Не хотіла бути одна.

Я ж могла взяти казанок, хоча б набрати води. Знову показую яка нікчемна.

Дівчисько притулилось до дерева, зображуючи пораненого бійця.

— Ну вибач, що Руду забрав. Ви чудово проводили час разом.

Леон із незворушним виглядом продовжував займатись птахами і зовсім не дивився на дівчисько.

Він мене дражнить? Чи знущається з мене? Чому він такий шкідливий? Я ж постраждала.

Хіба він не правий? Ти прийшла сюди, але не взяла казанок. Яка від тебе користь? Хто винен, що ти постраждала? Хіба він? Гуляти можеш, а води набрати постраждала.

Елі мовчки відлипла від дерева і пішла до табору. Дівчина не помітила, як Леон підняв погляд і подивився їй у спину.

Образилась? Або пішла за казанком? Незабаром дізнаюсь.

Він кинув очищену тушку тетерука у воду і взявся за другого птаха.

Ходьба далась Елі легко і не викликала сильного болю. Однак варто було дівчині нагнутись за казанком, як бік обпекло.

І що мені робити? Я не можу нагнутись, щоб взяти казанок.

Присядь і візьми. Для цього не треба нагинатись.

Дівчисько присіло, підхопило казанок і повільно підвелось.

Вийшло. Тепер не сваритиме.

Шлях назад до струмка виявився нескладним. Вийшовши на берег, Елі зупинилась.

Я не можу нагнутись. Як я буду воду набирати? Не сідати ж мені попою у воду.

— Принесла.

Леон поклав тушку птаха вбік, підвівся і підійшов до дівчини.

— Та. — Елі продовжила стояти, не знаючи, що робити далі.

— Добре.

Леон забрав у неї казанок, підійшов до струмка і зачерпнув води. Повернувся на берег і простягнув казанок дівчині.

— Тримай. Як віднесеш, не забудь привести себе до ладу.

Він розвернувся і пішов до місця, де займався птахами.

Він що збирається спостерігати як я буду митись?

Дурне дитя, про що ти думаєш? Він уже майже закінчив із тушками. Поки ти доплентаєшся туди і назад, він уже буде біля вогнища.

— А ти?

— Що я?

Леон подивився на дівчисько, в очах мигнуло здивування.

— Зроблю твою роботу. Зберу дров. Розпалю вогнище. І поставлю смажитись птахів. Не помирати ж нам із голоду через твоє поранення.

У рівному голосі воїна дівчина почула відтінок усмішки.

Він не злиться. Просто каже що буде робити. Він правий. Я мала набрати гілок і принести води поки він добував їжу. А я…

Елі не хотілось згадувати свою ганебну поведінку вранці.

Треба вибачитись. Пояснити що сталось. І пообіцяти що більше так не поводитимусь.

Думаєш йому потрібні твої пояснення? Ти давно мала зрозуміти, для нього важливий результат, а не пояснення, чому щось не зроблено. Чим скоріше ти це зрозумієш, тим раніше перестанеш бути нікчемним тягарем.

Ну він же нічого не каже.

А повинен? Він дозволив іти тобі поруч. Значить, ти маєш виправдати його очікування.

Ну я ж не знаю чого він від мене чекає.

Як ти виживала в нетрях будучи такою нікчемною?

Це інше.

Звичайно інше. Там не було чоловіка, який за тебе вбивав людей і захищав тебе від лиходіїв. Там не було чоловіка, який купував тобі одяг, який тебе годував. Рятував від страти. У тому світі в тебе не було причини жити, але ти виживала. Зараз така причина з'явилась, але ти за неї не борешся.

— Не поспішаєш?

Леон пройшов повз дівчини, що стояла в ступорі. Пошукав поглядом очищений оцупок і не знайшов. Похитав головою і пішов за новою колодою.

Елі здригнулась і продовжила іти до вогнища.

Він учора чистив колоду а я її виваляла в бруді. Він злиться?

Швидше дивується, як можна бути такою нікчемною.

Я не нікчемна!

Йому скажи.

Леон повернувся з новим шматком поліна і поставив його біля вогнища. Окинув поглядом Елі, підійшов і забрав у неї казанок.

— Будеш так рухатись. На вечерю запізнишся, — кинув він мимохідь.

Зрозуміло вдарилась коли впала. Синець я бачив. Може, ще головою вдарилась. Треба спитати.

Повернувся до вогнища і взявся за очищення нової колоди. Дівчисько, заливаючись рум'янцем і ховаючи погляд, поплелось слідом.

— Леоне. — Елі потупила погляд, не наважуючись дивитись на воїна. — Пробач мені.

Він відірвав погляд від колоди і подивився на дівчину, кинджал завмер.

— За що?

— Ну, я не знаю. За мою поведінку. Я маю тобі допомагати, а я тільки заважаю.

Всередині все завмерло. Дихання перехопило. Серце збилось із ритму.

Ну все! Тепер точно прожене!

Продовжуй, дурепо! Він же не розуміє, за що ти вибачаєшся. Поясни.

— Я мала тебе чекати. Розвести вогнище, принести води, зібрати дров, а я… Я злякалась, що ти мене залишив і хотіла тебе наздогнати. І ось…

Ноги ослабли. Елі опустилась на колоду і завмерла.

Загалом, ти права. Всі в таборі мають посильно допомагати. Раз ти залишилась за господарством… А з чого ти вирішила, що я тебе залишив одну в лісі?

Зрозуміло, що боїться залишитись одна в лісі. Але з чого такий відчайдушний переляк. Я всього на пару годин поїхав на полювання.

Кажи! Бачиш, він не сміється. Він чекає твоєї розповіді.