Розділ 24. Ведмідь на коні

Хоча здобування сніданку зайняло більше часу, ніж розраховував Леон, його це не дуже турбувало.

Найближчим часом погоні не буде. Найманець розкаже страшну історію, як відьма перемогла п'ятьох сильних воїнів. Ми глибоко в лісі. Випадкових перехожих немає. Навколо дикий звір бродить, отже, місця спокійні. У хаті їжі немає. Місцева звірина про це знає.

На луці сідла теліпалися дві тушки тетеруків, прив'язаних за лапи.

Можна було й швидше впоратись, але не вбивати ж оленя заради двох шматків м'яса.

Армак неспішно перебирав копитами, повертаючись по своїх слідах. Леон його не підганяв. У молодості Леон жив у казармах. Часто стикався з шумом і метушнею. Під час бойових дій він поринав у саму гущу подій. Тоді було не до тиші.

Потім, коли почав підніматись у званнях, став звикати до тиші і розміреності життя. Похід до могили сестри мав стати легкою прогулянкою, а обернувся порятунком дівчиська.

Спочатку Леон планував швидко наздогнати загін. Але в його житті з'явилося це руде диво…

Треба ж було так влипнути. Не стримався, а тепер доводиться тягти за собою дитину. В Ардені її тепер теж не можна залишати. Орден по всіх великих і малих містах розіслав депеші. За час подорожі з дівчиськом ми відійшли від столиці.

Доберемось до Ардена, а там доведеться іти напростець, через гиблі місця. Дивна вона якась. То носиться без зупинки, то в хмарах витає.

У якийсь момент Леон замислився про те, як би поводилася Мара в такому поході.

Та вже, Мара була майже такою ж, тільки з тією різницею, що бачила в старшому братові цілий Світ. Сперечалась, вередувала, вимагала уваги. Щоразу проводжала як востаннє. Переживала, що не повернусь. А сталось навпаки! Тварюки!

Армак відчув зміну настрою господаря і пришвидшив крок.

Спить, мабуть, іще. Головне, щоб нічого не накоїла. З неї станеться…

Виїхавши з лісу, Леон одразу помітив на галявині безлад. Пришпорив Армака і почав оцінювати обстановку.

Слідів бою немає. Колоди перекинуті. Навколо тиша. Вогнище зовсім погасло. Думав, вона води принесе, дров збере. Вона що спить іще? Тоді чому оцупки не на місці і вогонь не горить?

Леон під'їхав до хатини і побачив дивну картину.

Та годі! Що тут сталось? Чому дівчисько валяється на землі поруч із сідлом? Вона що збиралась Руду осідлати і поїхати? Тікати ніби нема від чого. Сказала б, я б її відпустив. Тим більше я її не тримаю. Сама за мною причепилась. Мабуть, знову з головою не дружить.

— Зручно?

Леон іще раз озирнувся і не помітив жодних ознак бою або нападу.

— Т…ти!

Елі не ворухнулась, тільки видихнула слово.

Він повернувся! Він мене не кинув! У мене немає сил. Він поруч! Я дурепа!

— Ти сподівалася побачити ведмедя на моєму коні?

Леон зіскочив і підійшов до дівчиська. Взяв попід пахви, одним рухом підняв і поставив на ноги.

Здається, комусь необхідне прання.

— Тікати намагалась?

Він відступив на крок, розвернувся і підняв сідло.

Ведмідь? На Армаку? Він жартує? Він мене пробачив?

— Ні.

Дівчисько опустило сяючі очі і густо почервоніло.

— Я хотіла Руду осідлати.

Як? Як мені йому пояснити? Він же буде з мене сміятись. Як мені йому пояснити що зі мною відбувалось? Він повернувся! Я дурепа! Він мене не кидав! Я зараз впаду.

Леон подивився на дівчисько, кинув сідло і поставив колоду вертикально.

— Сідай.

Елі опустилась на колоду, не насмілюючись ослухатись.

Звідки він знає що мене ноги не тримають? Він повернувся! Він дбає про мене!

Світ перевернувся і заграв барвами.

Він буде сміятись! Ну й хай. Головне що він поруч.

Леон повернувся до Армака, зняв із сідла флягу і підійшов до дівчиська.

— Пий. Потім розповідай. Що тут сталось.

Він передав флягу Елі, підхопив однією рукою сідло і поніс до хати.

Я його ледве-ледве дотягла а він взяв і забрав сідло. Він боїться що я поїду?

Ти кобилу не можеш осідлати! Куди ти поїдеш? Наробила галасу на весь світ! У погоню зібралась, а потім і зовсім померти вирішила.

Це все ти винна! Ховалась поки його не було а тепер поради роздаєш.

А ти мене все одно не слухала. Одразу «Заткнись»! Ось і заткнулась. А тепер я винна? Сама й розповідай, як ти тут із сідлом і колодою воювала. І не забудь розповісти, як у слідопита грала. І навіть не спромоглась побачити, що ковдри на місці і переметні суми.

Ти! Ти противна і жорстока! Я так переживала а ти знала і мовчала?! Ненавиджу тебе!

Я тут до чого? Ти сама мене не слухала і не довіряєш Леону. Тож сама винна… Він про тебе, дурепу, дбав. Будити не став, на полювання поїхав, щоб дехто не голодував. Он дивись на сідло Армака. А ти. Кинув! Пішов! З самого початку хотів кинути! Ай-яй, як не соромно бути такою невдячною?

Ось і зараз. Він на тебе дивиться і зрозуміти не може, що з тобою коїться.

Я…

Елі вирнула зі ступору, кинула погляд на Леона і одразу опустила.

— Я думала, ти поїхав.

Пальці дівчиська вчепились у поділ сорочки, так що кісточки побіліли.

— Правильно думала. Я на полювання поїхав. Чи ми повинні голодувати?

Та що з нею коїться? Думав, поспить і все мине. Мабуть, бій дався важче, ніж я думав.

— Ні.

Елі стиснулась, ніби чекала удару.

— Я думала, ти зовсім поїхав.

Ось я і сказала хай сміється…

— Зовсім? Куди? Тут ліс навколо і ми не поснідали.

Леон подивився на Елі як на хвору дитину.

— З тобою все гаразд?

— Ні. У мене бік болить. Я впала, коли хотіла Руду осідлати. Сідло важке, а Руда висока. — Елі вказала на правий бік.

Леон мовчки встав, підійшов і задер на ній сорочку. Його погляду відкрився здоровенний синець, який уже почав темніти.