Розділ 20. Новобранець

Леон присів перед нею і подивився в очі дівчиську. Потім чітко промовив, розділяючи кожне слово.

— Сиди тут, нікуди не йди. Погоні більше не буде. Я на полювання. Зрозуміла?

Встигну пополювати, поки вона приходить до норми. Немає часу засиджуватись на галявині.

Її затуманені очі сфокусувались на ньому. Елі кивнула. Леон підвівся, підібрав лук і пішов через галявину в той бік, звідки вони прийшли.

Елі залишилась сидіти біля стовбура дерева. Трималась однією рукою за груди, друга безвільно лежала на траві. Навпроти дівчини так само лежали п'ять мертвих тіл, але вона їх не помічала.

Мені страшно… Я не розумію, що зі мною відбувається. Хіба правильно так почуватись поруч із ним? Раніше мені було страшно без нього, а тепер мені страшно поруч із ним.

Хіба тобі погано?

Я не знаю…

Чого ти боїшся?

А якщо я знепритомнію?

Ну й що знепритомнієш? Потім прийдеш до тями і все буде нормально. Поруч із ним, можна і знепритомніти, страшного нічого не станеться. Він захистить і не скривдить.

Ну хіба це правильно так себе поводити?

А що ти робиш неправильно?

Я не знаю. А раптом я його скривджу, такою поведінкою?

Якою такою? Ти нічого поганого не зробила. В чому ти себе звинувачуєш?

Тобі легко говорити. Ти тільки й думаєш про те, щоб він тебе обійняв або торкнувся.

А ти ні?

Тобі не подобається, коли він так близько? Тобі не подобається, коли він тебе торкається?

У Елі знову затіпалось серденько, а по тілу пройшла солодка судома.

Ну я ж така… А раптом йому неприємно…

Яка? Жалюгідна, брудна, без статусу, сирота, негарна, тягар? Не маєш права на почуття? Мабуть, ти права.

Підліток у голові Елі стиснувся в жалюгідний клубочок. Жінка навпроти усміхнулась.

Маячня собача! Так. Змінити те, що ти сирота, не можна, в усьому іншому ти не права. Чому ти не права? Та тому що люди не роблять того, що їм неприємно. Ну, може, і роблять, але тільки коли їх змушують. Тим більше що Леон не з тих людей, кого можна змусити робити те, чого він не хоче робити.

Сама подумай. Якби ти йому була так сильно неприємна? Він би з тобою стільки возився? Може, він просто не знає, що ти йому приємна? Може, він теж думає всілякі дурниці. Зовсім як ти. Не знаю…

Мужики завжди пристають, якщо ти їм сподобаєшся…

Дурепо, він не такий! Хіба ти не бачиш, що він бере все, що вважає за потрібне. Якби він хотів тебе використати, він би зробив це там, біля шибениці, а потім кинув би і пішов.

Значить я йому не сподобалась?

Дурна. Ти б хотіла, щоб він так вчинив?

Ні, тоді він би став таким як пріор.

Бачиш, ти сама відповіла на свої запитання.

Що мені тоді робити?

Допомагати йому в поході, не бути тягарем. Все, що він каже і робить, завжди іде тобі на користь. Може, іноді це й важко робити, але в майбутньому, це принесе користь.

Я хочу бути йому корисною просто в мене не завжди виходить.

У цьому поході нам все незнайоме, майже все вперше, тому не завжди виходить.

Елі повернулась у реальність. Перед нею лежав незаряджений арбалет.

Так треба згадати як він казав. Треба його поставити на землю сунути ногу, зачепити гачок і потягнути до клацання.

Вхопившись за стовбур, вона підвелась.

Ноги ніби тримають.

Вона підняла арбалет.

Він казав тягнути не спиною а ногами.

Елі уперла арбалет у землю, засунула ногу в стремено і присіла так, щоб гачок зачепився за тятиву.

Тепер повільно піднімаємось до клацання.

Сухе клацання позначило натяг тятиви.

Тепер трохи нижче щоб зняти гачок.

— Вийшло! — З радощів дівчина потрясла арбалетом над головою.

Треба похвалити.

— Молодець. — Елі від несподіванки натиснула на скобу. Тятива дзвінко бренькнула.

Він бачив!

Леон вийшов з іншого боку лісу, а не з того, куди пішов.

Не сидить біля дерева безмозкою лялькою. Добре. Користь буде.

— Трясти арбалет і натискати скобу було необов'язково, але загалом ти впоралась.

Він мене похвалив! Він мене похвалив!

Бачиш, ти в ньому сильно помиляєшся…

Смарагдові очі Елі спалахнули від щастя.

— Нам тут більше залишатись немає сенсу. Той, хто залишився з кіньми, якщо і прийде, то тільки завтра. — Леон подивився на небо, що темніло.

Треба знайти місце для привалу. Поки не стемніло.

— Їхні коні нам не потрібні, тому чекати його теж немає сенсу. Готова іти далі? — Наприкінці Леон поставив запитання, але це скоріше було твердженням. Він розвернувся і пішов відв'язувати Армака.

Відпочинок пішов на користь. Яка жвава стала.

І як мені його тягти? Він же такий великий. Буде за все чіплятись.

Просто спитай у Леона. Він вирішить питання.

— Так, готова. Тільки що мені робити з арбалетом? — Елі підійшла до своєї гнідої кобили і завмерла, міркуючи, як прилаштувати зброю. Леон порився в переметній сумі і витягнув два шкіряних ремінці.

— Зараз. — Він узяв арбалет і одним ремінцем прикріпив до луки сідла стремено зброї. Потім відкинув крило сідла і там другим ремінцем прикріпив до приструги.

— Тепер він не заважатиме ні тобі, ні кобилі. А де сагайдак із болтами? — Леон подивився на талію Елі.

— У сумці, я не знала, як його причепити. — Елі не збентежилась.

Чому я стала такою байдужою?

Просто ти емоційно видихалась. Це нормально.

— Дістань, подивлюсь. — Вона відкрила суму і витягла чохол. Леон підійшов і взяв чохол у руки. Відтягнув пояс на талії Елі. Потім зачепив гачком за ремінь. Збоку сагайдака бовталися два довгі шнурки.