Розділ 13. Рівнина

Щоб дістатися лісу, нам доведеться перетнути великий відкритий простір. Швидко їхати не вийде, звалиться з коня, зламає ногу або руку, буде більше проблем. Треба навчити дівчисько їздити верхи. Сподіваюсь, якщо погоня є, то вона відстає або рухається на північ.

Леон розмірковував, як відірватися від погоні. Армак неспішно крокував полями. Слідом смирно йшла гніда кобила, везучи на спині Елі.

Як він може цілий день їздити в сідлі? Це ж так незручно. Ноги затікають попа горить! Мозолі мабуть вже завбільшки з кулак. Ще туди-сюди хитає. Він їде так ніби не на спині свого коня а разом з ним одне ціле. Навіть не звертає уваги що кінь іде. Ще й не ворушиться він що спить?

Дівчина з незвички крутилась у сідлі й намагалась знайти зручне положення. Але навіть це не заважало їй спостерігати за спиною Леона.

Стежачи за воїном, вона теж поринула в роздуми.

Головне не впасти! Він купив мені нормальний одяг і коня. Він мене не кинув. Я тепер його жін…

Дівчина не насмілилась закінчити думку, зате розбудила в голові жінку. Її тіло охопила дивна знемога. Елі знову заворушилась у сідлі, а руки вчепились у гриву кобили.

Дурепо! Про що ти думаєш? А якщо він зараз поскаче? Звалишся з коня і будеш не його жінкою, а мішком зі зламаними кістками…

Навчусь! Як же незручно їхати на коні. Треба попросити Леона щоб він навчив мене добре їздити верхи.

На коні?

Від раптового запитання, що з'явилось у голові, Елі втратила рівновагу і мало не вилетіла з сідла. Дихання збилось, а обличчя спалахнуло.

Ну треба було йому обернутись саме в цей момент?

— Натрусило? — Леон відірвався від думок і озирнувся на дівчину.

Як мішок картоплі на коні і знову червона, як варений рак. З незвички. Все-таки треба її навчити їздити верхи.

Він зупинив Армака і зіскочив. Відв'язав повіддя від сідла і підійшов до кобили, що зупинилась.

— Злазь. — Кінь Елі був нижчий за його коня, але навіть так Леону доводилось дивитись знизу вгору на дівчину. Елі повернула тільки голову, боячись втратити рівновагу.

— Я не вмію. — У її погляді змішались злість і благання.

Я знову тягар!

Мара теж була такою ж невмійкою спочатку. І погляд такий самий. На себе злиться, а мене просить.

— Витягни ноги зі стремен. — Елі витягла ноги зі стремен і дужче вчепилась у гриву.

— Добре. — Леон взяв Елі за талію і немов пір'їнку зняв із коня, поставив на землю, але не відпустив.

Чому він мене тримає? Чому він мене не відпускає? Його долоні такі гарячі! І сильні! Він такий великий як гора!

— Стояти можеш? — Сильні руки продовжували утримувати дівчину.

— Можу.

Я не хочу щоб він мене відпускав… Чому він питає чи можу я стояти?

Долоні Леона зникли з талії. У Елі підкосились ноги. Дівчина осіла на землю.

А… Ноги! Попа! Навіщо він мене відпустив?

— А сказала, можеш. — Він із сумнівом подивився на дівчину, що сиділа на землі.

— Я можу! — жалібним голосом пролепетала Елі. — Просто ноги не слухаються.

Леон кивнув і почухав підборіддя.

— Зрозуміло.

Що йому зрозуміло? Я ніг не чую! Попою вдарилась! А в мене там мозолі!

Елі подивилась на ноги, що зрадливо тремтіли.

Ну чому я така безпорадна? Його «зрозуміло» змушує почуватись нікчемою.

— Вставай. — Леон простягнув руку. — Обіпрись. — Елі вхопилась за сильну долоню, стиснула щелепи і підвелась. Ноги не слухались, здавались ватяними.

— Перший раз завжди так. Навіть після недовгої їзди. Тобі треба звикнути. — Леон озирнувся.

Посеред поля не найкраще місце, але часу немає.

— Ми будемо їхати. Потім іти пішки. Потім знову їхати. Коли будемо йти пішки, я тобі поясню, як керувати конем.

— Я не можу іти, — спробувала поскаржитись Елі.

— Не будеш іти, ноги не відійдуть. Важко, тримайся за сідло.

Леон проігнорував жалібний голос дівчини і зробив крок. Кобила ступила слідом. Елі вхопилась за сідло і теж зробила крок.

— Бачиш? Можеш. — Він підвів кобилу до Армака і прив'язав вуздечку до сідла. — Ходімо. Треба дістатись до лісу.

Вони йшли полем. Леон пояснював, як правильно тримати повіддя. Чому не можна розгойдуватись у сідлі. Як реагує кінь, коли ти нахиляєш корпус уперед або назад або встаєш у стременах. Елі намагалась запам'ятати інструкції. Іноді перепитувала, але він лише відмахувався, повторюючи: все прийде з практикою.

Коли він щось пояснює він такий добрий. Мені так подобається слухати його голос. А потім починаються муки…

Леон знову посадив Елі в сідло. Велів тримати повіддя самостійно.

Який він капосний я ж не вмію! Він зовсім не думає про мою болючу попу.

А повинен? Може, хочеш, щоб він її погладив?

НІ! Я не про це!

Елі знову вкрилась рум'янцем, кинула повіддя і судомно вчепилась у гриву.

— Тримай повіддя. Не нервуй. — Воїн подивився на дівчину. В очах мигнув інтерес, але він перевів погляд на ліс попереду.

Цікаво? Чому вона так переживає через просту їзду на коні? Поїздить трохи і навчиться.

— Досвід не приходить за один день. З коня не падаєш. Добре.

Спочатку Елі нервувала, лаяла себе в думках.

Він же тобі все пояснює, не лається. Чого ти нервуєш? Він же тобі пояснив, що ти новачок, це нормально, треба звикнути. Треба набратись досвіду.

У мене погано виходить.

Зате він іде поруч з тобою і переймається за тебе. Чого тобі ще треба?

Я не хочу бути тягарем. Я хочу бути корисною. Мені подобається що він іде поруч. Мені подобається що він переймається за мене.

Радій, а не нервуй.