Розділ 7. «Руде диво»

Ну чому він такий мовчазний? Нічого про себе не розповідає мене запитав і замовк і все час спати. Хоч би трохи розповів. Хто він? Куди іде як опинився біля місця страти? Чому врятував мене? Стільки запитань і жодної відповіді.

Сказав час спати ліг і заплющив очі. Ніколи раніше не зустрічала таких мовчунів. Усі чоловіки як павичі вічно щось кажуть вимагають розповідають. Чимось хваляться а цей похмурий як ведмідь.

Попри те, що голова розпухла від безлічі запитань і думок, утома й повний шлунок зробили своє. Ковдра приємно зігріла, а незнайомий чоловічий запах зовсім не здавався чужим. Сон накрив раптово — ще мить тому вона щось думала, а потім тихенько засопіла.

Яка неспокійна. Цілий день ішла лісом голодна. А після ситної вечері так довго засинає. Намучилася, бідолаха. І що тепер з нею робити? Треба відвести до найближчого поселення, знайти старосту й домовитися, щоб він залишив її. Доведеться зробити гак.

Перед заплющеними очима Леона подумки розгорнулася карта околиць — не дуже докладна, але з позначеними великими поселеннями.

Загалом, доведеться робити обхід, не вийде йти прямо до столиці. Цікаво, храмовники вирушать на пошуки чи залишать усе як є.

Леон недарма побоювався. Хоча він і не знав чіткої картини того, що відбувається, але як військовий добре розумів.

У пріора Руфо, найімовірніше, виникнуть проблеми, якщо Елі дістанеться до людей і розповість свою історію. Звичайно, багато важить, на кого вона натрапить і наскільки їй співчуватимуть.

Не кожен може піти проти храмовників, але якщо вона раптом дістанеться до чесних людей — поповзуть чутки. Почнуться розбірки, а якщо дістанеться до столиці — можуть прислати королівських слідчих. Тоді всі темні справи пріора вилізуть назовні.

Чорт! Про що я думаю?

Леон очистив голову від думок і заснув сторожким сном.

Ранок розбудив Леона співом птахів і легкою прохолодою. Він встав, потягнувся й рушив до струмка вмиватися. Елі, закутана в ковдру, тихо сопіла, занурена в безтурботний сон.

А нерви в неї міцні.

Леон усміхнувся, проходячи повз.

Стільки подій, незнайоме місце, а спить, як ведмідь у барлозі.

— Підйом.

Іще незнайомий голос вирвав Елі зі сну.

Що? Де я? Що за незнайомий голос?

Елі здригнулася, розплющила очі й огляділася. Перед нею стояв рудоволосий воїн із вчорашнього жаху.

— Що? Де я?

За мить прийшло усвідомлення.

Точно! Я ж сама вчора за ним потяглася це Леон. Навіщо будити у таку рань? Сонце ще навіть над деревами не піднялося. Стоп! А чому він вище пояса голий?

Її погляд ковзнув по міцному голому торсу й опустився на траву. І шрами, деякі навіть страшні.

Елі примружилася, озираючись. Галявину й ліс пронизував легкий смарагдовий серпанок. Сонце намагалося пробитися крізь листя. По галявині, під дзюрчання струмка, стрибали сонячні зайчики, а чорний демон безжалісно топтав їх, пощипуючи травичку.

— У столиці на параді.

Леон повернувся й пішов до спорядження. Дістав із сакв свіжу сорочку.

— На параді? У столиці?

Елі намагалася зрозуміти: він жартує чи знущається.

— Так і будеш валятися?

Він натягнув сорочку й почав надягати легкі шкіряні обладунки.

— Доїж. Вимий казанок. Назбирай дров. Я на полювання. Скоро буду. Приведи себе до ладу й одяг.

Леон не розмовляв і не просив — просто віддавав накази.

Він що, вважає мене солдатом? Розкомандувався.

Внутрішньо протестуючи, Елі підвелася. Розуміючи, що він правий.

Я всього лише нахлібниця. Хоч якось буду йому корисна. Їжу й захист треба відпрацьовувати, краще вже так.

Леон не став чекати, поки вона займеться господарством. Підхопив лук, сагайдак і пішов у ліс.

— Якщо що — кричи, — долинуло з-за дерев.

Він що, переживає за мене?

У грудях розлилося незрозуміле тепло.

Він же мене саму в лісі залишив! Зовсім за мене не переживає!

Елі зробила так, як сказав Леон. Швидко доїла залишки вечері, підхопила казанок і пішла до струмка.

Полювати довго не довелося. Відійшовши на сотню-півтори кроків, Леон вистежив зайця. З першого пострілу стріла пришпилила звірка до землі.

Відмінно, вистачить на сніданок і ще на дорогу — тільки треба запекти. Шкурка теж згодиться, дівчисько ж босе — хоч якийсь захист для ніг. Вже переживаєш за її ноги? Ні, просто у взутті йтиме швидше.

Воїнська практичність — використовувати все, що є під рукою, щоб підвищити ефективність виконання завдання. А зараз головним завданням для Леона виявилося довести дівчисько до поселення.

Підходячи до галявини, він почув, як дівчисько його кличе — але не зі страху, а якось жалібно.

Ось же лихо, що там знову сталося?

Леон звернув убік і пішов до струмка.

На березі голе дівчисько ховалося в кущах, безпорадно дивлячись на Леона.

— Що трапилося?

Леон ковзнув поглядом по Елі й відвернувся.

— Я це… Сукню випрала. Вона мокра, а іншого одягу немає.

Дівчина виглянула з-за кущів, показуючи копицю вогненно-рудого волосся.

— А я до чого? Я суконь не ношу.

Елі вперше побачила на його обличчі емоцію. Подив.

Вона цю подерту ганчірку сукнею називає? Я що, ношу з собою сукні?

— Вона мокра, я в ній замерзну…

— Добре, поїду швидше. Будеш бігти — зігрієшся.

Від слів сурового воїна дівчина закотила очі й скрутилася за кущами клубочком.

— Дай сорочку. Я бачила, у тебе є друга, стара.

Леон суворо подивився на дівчисько, від чого та ще більше зіщулилася й пробелькотіла:

— Мені холодно…

Він не відповів — просто розвернувся й пішов.