БОКС

   Субота. Вечір. Я традиційно вирішив переглянути боксерські поєдинки. Однак несподівано завітала Тетяна, відьма-філологиня, з якою ми знайомі понад пів року. 
   —  Чим займаєшся? — питає.
   —  Сьогодні цікавий бій: мексиканець Сауль Альварес проти Теренса Кроуфорда, непереможного чемпіона зі Штатів.
   —  А-а-а… Бокс.
   —  Звісно. Може відкладемо навчання? 
   —  А той Кроуфорд, справді непереможний?
   —  Наразі так! Але мексиканець дуже сильний — може завдати першої поразки…
   —  Тоді використовуй дієприкметник «непереможЕний».
   —  В чому різниця?
   —  Ти кажеш, що Альварес здатен перемогти його вперше, еге ж?
   —  Теоретично…
   —  «Непереможний» — це прикметник, тобто не може бути переборний взагалі, а «непереможЕний» — лише його поточний стан.
   —  Навіть різні частини мови… Різні значення, — почухав я потилицю.
   —  Пам’ятай, коли писатимеш в спортивних текстах чи у своїй боксерській інтернет-спільноті.
   —  Ти і про неї знаєш?
   —  Я ж відьма!
   Тетяна присіла на канапу. 
   —  Можна з тобою подивитися бокс?
   —  А ти не станеш заважати, коментувати?
   —  Ну ти ж мене знаєш…
   —  Отож. Гаразд, лишайся. 

   Після закінчення двобою Альвареса і Кроуфорда відьма захопливо:
   —  Мені сподобалося! Варто частіше переглядати. 
   —  Американець справді «непереможний».)
   —  Так. Наловив «рудий» духопеликів, тичків і бухáнів!
   —  Це літературні слова? 
   —  Розмовні. Можна використовувати, — махнула Тетяна.
   —  Обов’язково використаю. 
   —  А як називаються правильно удари в боксі? Наприклад, яким Кроуфорд вміло тримав суперника на дистанції? 
   —  Ти про джеб? 
   —  Джеб… 
   —  Це удар передньою рукою: як лівою, так і правою.
   —  У шульги правиця?
   —  Ти кмітлива! — засміявся.
   —  Я б назвала джеб «передньотик». 
   —  Ха! Тоді як удар сильнішою рукою, «задньотик»?
   —  «Задньоруб». Він ще сильніший… 
   —  Логічно. А гак, тобто боковий?
   —  «БокоМах» або «буХан». Залежно я кулак тримає… 
   —  Натяк на пивну кружку?)
   —  Аякже. І «бах», і «бух». 
   —  Крос?
   —  «Черезрук».
   —  Аперкот?
   —  «Духоруб».
   —  Оверхенд?
   —  «Верхньостук». 
   —  Чортзна-що навигадували, проте смішно,  — похвалив я відьму.
   Тетяна налила собі кави, підтягується ближче.
   —  А ти вивчив назви кольорів, як ми домовлялися?
   —  Треба знати лише два: синій і червоний! — спробував пожартувати.
   —  Боксерам може й достатньо. Хоча плутають інколи.
   —  Від «духорубів» зазвичай…
   —  Від разючих, не вражаючих.
   —  Різниця?
   —  Разючий — той, що має руйнівну силу, вражаючий — створює якесь враження. 
   —  Не треба супернику показувати, що він тебе уразив, звісно.
   —  І ти не показуй. Краще вразь мене! — відьма почиває супитися.
   —  Кольори: миртовий (відтінок темно-зеленого), капуциновий (відтінок коричневого), прюнелевий (колір стиглих ягід шовковиці), кармазиновий…
   —  Досить! Бачу, знаєш. Вразив.
   —  Ти сумнівалася?
   —  Найголовніше: які у нас стосунки? Ти вигадав?
   —  Немов у боксера з тренером. Ти навчаєш, однак тільки мені до снаги використати навички у реальному бою/житті.
   —  Підійматися після нокдауну потрібно і там, і там. 
   —  Доки не почув фінального гонгу. 
   Філологиня кивнула.
   —  Не усім сподобається те, чого я тебе тут навчаю. Розумних, ба більше, у
нас не люблять… Та мені подобається аналогія з боксом. 
   —  Чи залишуся непереможним?..
   —  Головне — перемогти себе. Після того вже не страшні решта… 
   Відьма посміхнулася, повторила собі кави.
   —  Не огортай себе смутком.
   —  Я не журюся! 
   —  Журба — коли зле, і ти знаєш причину свого суму. А ось смуток — стан якраз твій. Адже він загальний.
   —  Що тоді туга?
   —  Коли зле БЕЗ чогось. І ти про це знаєш.
   —  А бентега?
   —  Коли зле незрозуміло через що. Страх, тривога. 
   —  Зрозуміло.)
   —  Гаразд, мені час, — Тетяна почала збиратися. — Дякую за бокс, я також
дечого навчилася. Тепер вчи назви квітів, щоб знати, які мені подарувати. Бо ще жодного разу не отримала!
   Відьма розчинилася.