НАВЧАННЯ

   Ми знову займаємося з відьмою-філологинею Тетяною. Я дивлюся на неї, як на ту, що хоче заграбастати мене у шлюбні обійми.
   —  Не бійся мене, чоловіче! Я тимчасова. Доки тебе навчу, — прочитала думки відьма.
   —  Свободу втрачати не хочеться…
   —  Моє завдання — тебе зробити кращим. Потім йди куди хочеш.
   —  Я колишніми наляканий… Чи «був наляканим»?
   —  Використовуй називний відмінок, де іменник і прикметник мають незмінну властивість. Орудний, де тимчасова властивість. Щодо тебе: він був останнім учнем, а потім став найпершим.
   —  Гарний приклад. Дякую! — я всміхнувся.
   —  Будь ласка.
   —  А з тобою можна поговорити просто? 
   —  Не смій навіть думати про таке! У мене завдання. Ти хочеш, щоб мене понизили до простої викладачки української мови? 
   —  А це погано?
   —  Уяви, що ти з генія став просто талантом.
   —  Аргумент! — почухав я потилицю.
   —  Не балакай зі мною як юрист! І як журналіст не говори. Тепер ти поет і письменник! Кажи образними літературними фразами.
   —  Щоб здаватися розумнішим?
   —  А ти маєш почуття гумору! 
   —  Ще б пак.
   —  Я зараз скажу, про що згодом пошкодую. І про що знати тобі зовсім не потрібно…
   —  Що саме?
   —  Ти «король» віршів. Добре складаєш. Але не зазнавайся! Лишайся простим!
   —  Намагатимусь.
   —  Дуже важко пройти «мідні» труби. Однак чомусь впевнена у тобі.
   Відьма дістала телефон і почала гортати фотографії:
   —  Ось мій учень Ярослав. Три вищі освіти. Майже генієм став…
   —  Що трапилося? І де той Ярослав? Ти мені показуєш людський череп на столі, в який олівці складаєш!..
   —  Ой, забула! Та коли побачив… Уторопав, що стається з тими, хто зраджує мене і ловить «зірку»?
   —  Я утямив, з чоловіками відтоді ти не працювала… Закохалася?
   Відьма закліпала очима, сховала гаджет:
   —  Годі про колишніх! Не пхай носа.
   —  Хоч би як там не було і хто б раніше не був поряд… — я раптом замовк, піймавши зловісний погляд Тетяни.
   —  Іще раз: як там було поряд?!
   —  …Хоч би як не було, — невпевнено продовжую.
   —  Дорогенький, «як би там не було» — абсолютна калька. Без «НЕ»! 
   —  Хоч би як там було, впораюся з «мідними» трубами. Правильно?
   —  Поряд?
   —  Що «поряд»? Труби вже поряд?
   —  Я була «поряд» з Ярославом чи «поруч»? 
   —  Підступне запитання! Не синоніми, нє?
   —  Нє, — перекривила відьма.
   —  Поруч — це біля, а поряд — паралельно. Тобто поруч з Ярославом.
   —  Браво! Ще пам’ятаєш уроки пана Ющука.
   —  Крутий був чоловік… На жаль, БУВ.
   —  Усі ви смертні. Вчиш вас, вчиш, та колись… Не про сумне.
   —  Цікаво, а скільки відьми живуть? — вхопився. — Вірогідно, років шістсот? Сімсот?
   —  Говориш, наче впевнений. «Вірогідний» — це достеменний, той, що не потребує доказування. Краще б використав «ймовірно». Тобто, можливо. Бо гадки не маєш щодо тривалості мого життя.
   —  Ну, будеш розвінчувати міф?
   —  Розвінчати — розкрити негативні риси. Розвіяти — більш підхоже у цьому контексті. Я функціоную близько тисячі років.
   —  Як сказати… Для нас, людей, знати, що відьми існують ТАК довго, радше негативні утямки. Часом ліпше розвіятися, не думаючи про власне жалюгідно-коротке життя. 
   Я зітхнув, налив у склянку води, щоб випити креатин. 
   —  Читав, що після сорока він необхідний навіть тим, хто не займається спортом. І на розумові здібності впливає позитивно, — кажу Тетяні. 
   —  Зі мною не легше, ніж важкості підіймати? — сміється.
   —  Поєднувати ще складніше. Жив-був і не переймався. З’явилася!
   —  Жив собі. Не був. Давноминулий час, любчику. 
   —  Жив-був неправильна форма? — я ковтнув добавку.
   —  І не був ти. І не жив. Доки мене зустрів. Відтак життя твоє заграло барвами.
   —  Ох, не знаю, що в нас за стосунки…
   —  Чесно? Відьма не знає! Адже стосунки між коханцями, проте ми не кохаємося. Відносини між державами, але ми істоти живі. Принаймні, ти. 
   —  Може взаємини?
   —  То між друзями і ріднею. Не рідня ми, і друзями тяжко назвати — не знущаються ПОДІБНО над товаришами.)
   —  Треба вигадати слово. 
   —  А вигадай! Ти ж в нас відповідаєш за творчість. Я корегую, трохи направляю.
   —  Наступного разу проаналізуємо. 
   —  Гаразд! 
   —  Найбільше тішить: тещі немає у нашому випадку.
   —  Не впевнена, що обох би «вивіз», — зареготала відьма.  — Хоча мене, на диво, «вивозиш»… 
   —  Ризикуючи стати скальпом.) Та гляди не закохайся по-справжньому!
   —  Це все шумовиння. Відьми не закохуються, вони добре розуміють наслідки… — дівчина посерйознішала.
   —  Яка об’єктивна сторона «злочину»?
   —  Агов, без юридичних маркерів, будь ласка! Полетіла. До завтра!
   —  Чекатиму.
   —  Бувай. І вивчи назви рідкісних кольорів українською. Перевірю.
   Відьма розчинилася.