3

Після вечері у нашому будинку зібрався весь наш ковен. Ми традиційно провели обряди на захист, добробут та здоров'я. Потім просто пили вино та розмовляли. Для відьми ковен так само важливий, як родина. Ми всі дуже близькі. Мені пощастило, що всі мої рідні, окрім батька, перебувають у моєму ковені. Ми часто збираємося, ділимося своїми успіхами, щасливими моментами, переживаннями, повсякденними проблемами, допомагаємо та підтримуємо один одного. За розмовами не помітили, як час перевалив за північ і лише потім почали розходитися. Завтра все одно вихідний. Ми з сестрою допомогли мамі все прибрати, перш ніж йти спати.

- Аді, мама каже, що ти наражаєш себе на небезпеку – занепокоєно запитала сестра, коли ми залишилися у кімнаті вдвох.

Моя сестричка розумниця та красуня. Вона всього на два роки менша, але я завжди намагаюся її оберігати та піклуватися про неї. Вона наймолодша в нашій родині, тому їй завжди дістається більше уваги. Але, здається, Емілію це цілком влаштовує. Вона досі живе з батьками. Я, на відміну від неї, давно переїхала в окрему квартиру. Думаю, їй подобається, як мама оточує її турботою, і вона не поспішає дорослішати.

- Не більше ніж зазвичай, Мілі. Ти ж знаєш, мама завжди переживає.

- Знаю – усміхається сестра – вона ж наша мама. Дума, вона досі не може звикнути до того, що ти живеш окремо.

- Тому ти не поспішаєш переїжджати?

– І тому теж. Хоча б одна дитина залишається під постійним наглядом - вона смішно кривить губи, зображуючи маленьку, примхливу дівчинку.

Ми обидві весело сміємося. У сестри світле, золотаве волосся і лялькове обличчя. Вона схожа на маленьке янголятко. У той час, як у мене неслухняне, трохи кучеряве волосся насиченого мідного відтінку. Вранці зі скуйовдженою шевелюрою я більше схожа на відьму з казки.

- Сьогодні ти якась ну дуже тиха та задумлива – вже серозним тоном каже сестра – Щось трапилося?

- Поки що ні, але – розповідаю Емілії про сьогоднішнє засідання та нову справу, яку нав'язав бос.

- Ти представлятимеш будівельну корпорацію «АРТБІЛД»? – у голосі сестри чутно захоплення.

Я й сама розумію, що це дуже престижно і точно пішло б на користь моїй кар'єрі, але ризики надто вели, як і спокуса.

- Ага - киваю - і це не найстрашніше. Проблема в тому, що позиватимуться вони до міської адміністрації й, швидше за все, доведеться притягнути до справи у якості третіх осіб ще кілька відомств. Одним словом, кількість чиновників на квадратний метр просто неймовірна.

- Уже кілька років все тихо і не було гучних розправ над відьмами – знижує голос до шепоту сестра. – Може, пощастить.

- Навіть, якщо пощастить і під час цієї тяжби я не потраплю нікому на очі, Альберт мені ще таких справ накидає. Може, мама має рацію і мені варто змінити професію.

- Навіть не надумай про таке. Я тобі забороняю. Ризики скрізь є. Знаєш скільки дружин і коханок багатих чиновників приходить до мене за продовженням молодості чи покращенням зовнішності.

- Так то дружини - хитаю головою – спадкові інквізитори в основному чоловіки, жінкам ці здібності практично ніколи не передаються. Тож ризики значно нижчі.

- Здібностей у них може і немає, зате характер часто такий, що незрозуміло, як їх чоловіки терплять.

- Це вже не наші проблеми – знову сміюся і на душі стає трохи легше.

- Якщо все так погано, відмовся від цієї справи. Наприклад, можеш прикинутись хворою. Оформити лікарняний я допоможу. Доки тебе не буде, справу передадуть комусь іншому.

- Я подумаю над твоєю пропозицією.

З'являється впевненість, що я справді зможу викрутитися і цього разу.

***

Додому повертаюся у суботу ввечері. Люблю проводити час із родиною, але жити мені подобається окремо. Здебільшого це пов’язано з роботою. Часто беру документи додому та працюю вечорами. Мама вважає неправильним працювати вдома, увечері треба відпочивати. Вона часто приймає гостей, тому ніякої роботи вдома. Майже завжди вихідні я проводжу у батьків, але все ж таки люблю повертатися у свою затишну квартиру.

Сьогодні засиділася допізна, мама хотіла, щоб я залишилася, але я наполягла на своєму. Хочу в тиші подумати про ситуацію, що склалася, може, вдасться придумати план. Всю дорогу в мене було якесь погане передчуття. Наче щось трапилося, пішло не за планом. Зазвичай інтуїція мене ніколи не підводила. Я звикла їй довіряти.

Машину залишила на стоянці недалеко від будинку і вирішила трохи пройтися. Чим ближче підходила до будинку, тим сильнішим ставало почуття тривоги.

Дивні звуки насторожили. Гучний вибух, а потім протяжне шипіння і виття змусили напружитися. Інтуїція просто завила сиреною, щось трапилося. І якби я була розумною відьмою, швидше б побігла додому, але я була цікавою відьмою. Місця собі не зможу знайти, якщо не з'ясую, що сталося. Взагалі я живу у спокійному районі майже в центрі. Найстрашніші події, що тут бувають — п'яна бійка.

Мене, ніби магнітом тягнуло, і я, недовго думаючи, пішла у той бік звідки вчулися підозрілі звуки. Точно вибираючи напрямок, впевнено йшла дворами, поміж будинків. Звернувши за ще один будинок, увійшла до погано освітленого двору.