Пропозиція

Розділ 10.  
Пропозиція. 
Наступні кілька тижнів, промайнули для Марії наче теплий вітерець. настільки легкими та приємними вони були.  Їхні стосунки з Ігорем розвивалися стрімко. Здавалося, ще зовсім недавно він проходив повз неї в коридорі, не помічаючи. Тепер же не минав і дня, щоб він не шукав нагоди побути поруч.  
Тепер  вранці він сам приносив їй каву. В обід заходив поговорити. Писав ніжні повідомлення.  Іноді просто стояв біля її столу та  дивився на неї так, ніби досі не міг повірити, що ця жінка завжди була поруч.  
Марія приймала все це спокійно. Вона вже не намагалася сподобатися йому. Не бігала за ним. Не ловила кожне слово. Тепер бігав за нею він. І це змінювало все. 
В офісі тим часом почалися плітки. — Ти бачила?  
— Що?  
— Наш бос знову чекав Марію після роботи.  
— Я бачила.  
— Вони разом?  
— А ти сама як думаєш?  
— Не може бути...  
— Ще й як може. Вона ж в нас королева. 
Марія чула уривки цих розмов. І лише посміхалася. Раніше будь-який шепіт за спиною змушував би її нервувати. Тепер вона проходила повз колег із такою поставою, ніби весь офіс належав їй.  
Тамара  одного разу не витримала: — Маріє, ти в нас що, справді стала королевою? Ми тобі корону на день народження подаруємо. 
Марія поправила окуляри. — А хіба ні? Хіба вона, якщо звісно буде достойна, мені не личитиме?  
Тамара  засміялася. — Ні, ну ти даєш!  
— А я вже  звикла до нового статусу. Косий погляд через плече. Гордовитий.  
— До якого?  
Марія загадково посміхнулася. — Поки що не скажу.  
У п’ятницю  Ігор запросив її до себе. Просто у гості.  
І Марія не відмовилася.  
Його квартира  була чимось великим, затишним і зовсім не схожим на офіс. Тут не було тек на полицях. Телефонів, які дзвонили щохвилини. Клієнтів. Працівників. Тут був просто Ігор.  
Він сам приготував вечерю. Накрив стіл. Запалив свічки. Увімкнув тиху приємну музику.  
— Не думала, що ти вмієш готувати, — сказала Марія.  
— Достойний чоловік повинен вміти все.  
— А ти  вмієш?  
Він посміхнувся. — Потроху дізнаєшся. В нас попереду ціле життя. Він відповів їй її ж словами.  
Вони довго розмовляли. Сміялися. Говорили про дитинство, мрії, минуле.  
Ігор дивився на Марію так, ніби боявся втратити навіть хвилину. Після вечері вони сиділи поруч на дивані. Дивилися його фото альбоми. А потім, він пригорнув її до себе — Маріє...  
— Що?  
— Я закохався в тебе.  
Вона витримала паузу. Нічого не відповіла, тільки тісніше притиснулася до нього.  
— Я серйозно, — продовжив він. — Я не знаю, як це сталося. Але ти стала для мене найважливішою людиною.  
Марія підозріло подивилася на нього. — Ти впевнений?  
— Абсолютно.  
Вона поклала голову йому на груди. — Тоді і я щаслива.  
Тієї ночі вони залишилися разом. Для Марії це була ніч, про яку вона колись боялася навіть мріяти. Без поспіху. Без сорому. Без страху. Він був дуже ніжним. Поводив себе так, неначе чогось побоювався. Вона відчувала себе коханою. А Ігор був щасливий не менше.  
Здавалося, все нарешті стало на свої місця.  
Вранці Марія прокинулася від сонячного світла. Ігор вже не спав. Він стояв біля вікна. Побачив, що вона прокинулася, і посміхнувся. — Доброго ранку, кохана. — Доброго. Марія дивилася на нього з ніжністю.  
— Котра година?  
— Майже дев'ята.  
Вона різко піднялася. — Господи! Робота!  
— Нікуди ти не підеш.  
Марія здивовано подивилася на нього. — Що?  
— Я вже все вирішив.  
— Що саме?  Марія трохи збентежилася.  
Ігор сів поруч. Обійняв, притиснув до себе. — Я звільняю тебе.  
Марія кілька секунд дивилася на нього. — Що?  
— Ти більше не працюватимеш у компанії.  
— Але чому?  
— Тому що я хочу, щоб у нас було більше часу бути разом.  
Марія була в шоці. — Ігорю, ти це серйозно?  
— Абсолютно.  
— Але це ж моя робота…  
— Я знаю. Він ніжно дивився на неї. 
— Я стільки років там працювала!  
— Саме тому я хочу, щоб тепер ти жила для себе. І для мене. А за все інше не переймайся – для цього в тебе є я.  
Марія не знала, що відповісти. Вона дивилася на цього чоловіка та намагалася зрозуміти, чи справді це відбувається з нею?  А Ігор між тим, дуже легким дотиком, поцілував її в чоло. — Сьогодні, кохана моя,  ніякої роботи.  
— А що тоді?  
Він загадково посміхнувся. — Побачиш. А я залишу тебе саму на декілька годин. Чекай на мене та не нудьгуй. Відчувай себе тут господинею. 
Через декілька годин Ігор вернувся. — Одягайся, поїдемо.  
— Куди?  
— Побачиш. Він дивився на неї очима собаки, яка побачила господаря після довгої розлуки. 
— Ігорю...  
- Я чекаю на тебе.  
Вкрай заінтригована, вона швидко зібралася.  
— Маріє, прошу. Він узяв її за руку та  повів до автомобіля.  
— Ти мене  викрадаєш?  
— Можливо.  
— Але я  навіть не поснідала!  
— Поснідаєш там.  
— Де «там»?  
Ігор тільки посміхнувся.  
За пів години місто залишилося позаду. Марія   дивилася у вікно. — Ігорю, куди ми їдемо?  
— Ще трохи. За хвильку будемо на місці. І звернув на ґрунтову дорогу, яка вела просто до лісу.  
Нарешті машина зупинилася. Вони вийшли. Перед ними була невелика лісова галявина.  
Марія завмерла оглядаючись. 
Посеред галявини стояв накритий столик. Біла скатертина. Квіти. Кошик із фруктами. Шампанське. Навколо — свічки. На деревах  розвішані загадково блимаючи гірлянди. А на землі, просто перед столом, лежали розкидані пелюстки квітів. А трохи осторонь застиг готовий по команді принести все що завгодно офіціант з метеликом на білосніжній сорочці. 
Марія повернулася до Ігоря. — Що це?  
Він нічого не відповів. Просто  опустився перед нею на одне коліно.  
Марія прикрила рот долонею. — Ігор...  
А він дістав маленьку коробочку. Відкрив. Усередині блиснула каблучка.  
— Маріє, — сказав він, дивлячись їй просто в очі, — я не хочу більше   жити без тебе.  
Вона мовчала.  
— Ти стала для мене всім. Він простягнув їй руку. — Вийдеш за мене?  
Марія відчула, як очі наповнюються сльозами. Серце шалено калатало у грудях. Мерехтіння гірлянд, та легкий вітерець підкреслювали казкову атмосферу. А тут ще й заспівала якась пташка. Гучніше. А потім заграла музика. Легка мелодія Джо Дассена. Він французькою мовою співав про кохання. А воно зараз просто кружляло у повітрі. Воно мішалося з щастям, та легкими пухирцями шампанського. Яке саме у мить зізнання відкрив офіціант. Все це разом - з запахом лісу та троянд.  
Марія відчувала що ще трохи і вона втратить свідомість. Але трималася останнім зусиллям волі. 
Ще зовсім недавно вона мріяла лише про те, щоб Ігор хоча б  помітив її. Потім — щоб покохав. Тепер він стояв перед нею на одному коліні й просив стати його дружиною.  
Вона з острахом подивилася на каблучку. Потім на нього.  
— Так. Промовила вона ледь чутно. Хоча ще б трохи, і вона б заволала це слово на весь ліс.  
Ігор усміхнувся. Одягнув каблучку їй на палець і підвівся.  
Марія кинулася йому на шию. Він міцно обійняв її. А десь далеко, у будинку біля кладовища, Селена сиділа біля вікна. Вона знала що відбувається. Вона була режисером цього серіалу. Зараз вона  радісно потирала долоні. Поки що все йшло по її плану, і змінюватися він не збирався.