Глава 13 Фортеця забутих імен

Світанок був холодним.

Туман стелився по землі, ніби ховав сліди тих, хто йшов цим шляхом до них.

Мирослава йшла попереду, хоча й не мала більше сили. Це було дивно — рухатися без відчуття магії. Раніше світ шепотів їй, підказував, дихав разом із нею.

Тепер — тиша.

Чорт ішов поруч, засунувши руки в кишені.

— Скажу чесно, — буркнув він, — ти без магії навіть виглядаєш небезпечніше.

— Це як? — тихо спитала Мирослава.

— Бо тепер ти будеш робити дурниці без жодних обмежень.

— Дуже заспокоює.

Позаду крокували мисливці. Данило не відставав, уважно стежачи за лісом.

— Ми вже близько, — сказав він.

— До чого? — спитав чорт.

— До місця, де нормальні люди не ходять.

— О, значить нам туди точно треба.

Ліс почав змінюватися.

Дерева стали старішими. Викривленими. Їхні гілки тягнулися вгору, наче руки, що просили про допомогу.

І тоді Мирослава побачила її.

Фортецю.

Вона стояла на пагорбі, напівзруйнована, але все ще велична.

Стіни були чорні, ніби обгорілі.

Вежі — надломлені.

І над усім цим висіла дивна тиша.

— Гарне місце, — сказав чорт. — Прямо відчуваю, як мене тут хочуть убити.

Данило відповів:

— Тебе хочуть убити скрізь.

— Справедливо.

Вони піднялися до воріт.

Великі дерев’яні двері були напіввідкриті.

— Це пастка, — одразу сказав чорт.

— Ми це вже зрозуміли, — відповів Данило.

Мирослава повільно зробила крок уперед.

І в ту ж мить…

відчула щось.

Слабке.

Ледь помітне.

Вона завмерла.

— Що таке? — спитав чорт.

— Я… щось відчуваю…

— Справді?

— Дуже слабко…

Вона приклала руку до грудей.

— Наче… хтось кличе мене.

Чорт нахмурився.

— Це погано.

— Я знаю.

Данило відкрив двері ширше.

— Тоді вперед.

Вони зайшли всередину.

Усередині було темно.

Повітря було старим.

Пил піднімався з кожного кроку.

Стіни були вкриті символами.

Мирослава провела рукою по одному з них.

І раптом…

побачила.

Спалах.

Жінка.

У чорному.

Стоїть у цій самій залі.

Вона щось говорить.

Слова незрозумілі.

Але сила… величезна.

Мирослава різко відсмикнула руку.

— Тут… були такі, як я.

Данило кивнув.

— Ми знайшли записи.

Чорт скептично пирхнув.

— І, звісно, всі вони закінчили добре, так?

Данило не відповів.

— От і я про те.

Вони рухалися далі.

Коридори були довгі.

І кожен крок лунав занадто голосно.

Наче хтось слухав.

І тоді вони дійшли до великої зали.

У центрі стояв кам’яний круг.

А в ньому — книга.

Стара.

Чорна.

Закута в ланцюги.

Мирослава зробила крок до неї.

Серце забилося швидше.

— Це вона…

Чорт тихо сказав:

— Не торкайся.

— Я повинна.

— Це найгірша причина щось робити!

Але вона вже підійшла ближче.

І в ту ж мить…

ланцюги самі впали на підлогу.

З глухим звуком.

Усі завмерли.

— Мені це не подобається, — прошепотів один із мисливців.

Книга повільно відкрилася.

Сторінки почали перегортатися самі.

Швидко.

Наче хтось шукав щось.

І зупинилися.

На одній сторінці.

Мирослава нахилилася.

І прочитала ім’я.

Своє.

Її подих перехопило.

— Як це можливо…?

Чорт підійшов ближче.

— Дай подивлюсь…

Його обличчя змінилося.

— Ого.

— Що там? — напружено спитав Данило.

Чорт повільно сказав:

— Вона не просто відьма.

Мирослава дивилася на сторінку.

І слова почали змінюватися.

Рухатися.

Наче живі.

І тоді книга сама заговорила.

Тихим голосом.

— Носій печаті…
Остання…

Мирослава відчула холод.

— Остання… чого?

Сторінка почорніла.

І з неї почала витікати тінь.

Чорт різко крикнув:

— ВІДІЙДИ!

Але було пізно.

Тінь вирвалася з книги.

І стала фігурою.

Високою.

Знайомою.

Занадто знайомою.

Мирослава завмерла.

— Ні…

Перед нею стояла вона сама.

Але інша.

Очі чорні.

Посмішка холодна.

І голос… такий самий.

— Нарешті ми зустрілися.

Чорт тихо сказав:

— Ну все… тепер у нас проблема з подвійною відьмою.

Темна Мирослава нахилила голову.

— Я — це те, ким ти станеш.

Справжня Мирослава відступила на крок.

— Ні.

— Так.

Тінь зробила крок вперед.

— Ти вже відкрила двері.

— Я їх закрила!

— Ні.

Посмішка стала ширшою.

— Ти тільки почала.

Світло в залі згасло.

І двері за ними з гуркотом зачинилися.

А голос темної Мирослави прошепотів:

— Тепер… ти не підеш звідси.