Глава 8 Печать, що тріснула

Темрява з тріщини повільно виповзала на кам’яну підлогу.

Вона не була схожа на звичайну тінь.

Вона рухалася.

Дихала.

І шепотіла.

Мирослава стояла нерухомо, притискаючи руку до грудей. Біль у її тілі був таким сильним, ніби сама магія намагалася вирватися з неї.

— Я… не можу… — прошепотіла вона.

Срібні символи навколо залу почали гаснути один за одним.

Чорт швидко підійшов до неї.

— Гей, відьмо, дивись на мене.

Вона ледве підняла голову.

— Що я зробила…?

Чорт зітхнув.

— Якщо коротко?

Він подивився на тріщину.

— Ти випадково відкрила двері.

— Куди?

Чорт тихо відповів:

— У місце, яке навіть демони бояться.

Темрява з тріщини раптом почала підійматися вище.

Вона формувала постать.

Спочатку — довгі руки.

Потім — тіло, схоже на дим.

І нарешті — обличчя.

Але це обличчя було дивним.

Воно постійно змінювалося.

Наче складалося з тисячі тіней.

Азраель зробив кілька кроків назад.

Його голос став тихішим.

— Неможливо…

Моргат теж дивився на істоту, не рухаючись.

— Ти… не мав прокинутися.

Темна постать повільно повернула голову.

— Моргат…

Його голос був схожий на шепіт тисяч людей.

— Ти ще існуєш.

Моргат стиснув кулаки.

— І ти теж, бачу.

Темна істота подивилася на Азраеля.

— Новий князь.

Азраель мовчав.

І це було дивно.

Бо раніше він виглядав упевненим.

А тепер — ні.

Мирослава тихо запитала:

— Хто це…?

Чорт відповів майже пошепки:

— Його називають Тінь Безодні.

— І що це означає?

— Це означає…
що він старший за пекло.

Мирослава відчула, як холод проходить по всьому тілу.

Темна істота раптом подивилася прямо на неї.

Її тисячі тіньових очей завмерли.

— Людська дитина… — прошепотів голос.

Мирослава інстинктивно зробила крок назад.

— Я… не хотіла…

— Але ти відкрила двері.

Істота повільно підійшла ближче.

Її тінь ковзала по підлозі, як чорна вода.

— Стій, — різко сказав Моргат.

Тінь Безодні зупинилася.

— Ти її захищаєш?

— Вона не знала, що робить.

Тінь тихо засміялася.

— Саме тому вона й небезпечна.

Гаррагор, величезний сторож пекла, усе ще стояв на колінах перед Мирославою.

Але тепер він почав нервово гарчати.

Він відчував цю істоту.

І боявся.

Азраель раптом підняв руку.

— Досить.

Його голос знову став холодним.

— Це мій світ.

Тінь Безодні повільно повернула голову до нього.

— Твій?

Азраель зробив крок вперед.

— Ти був запечатаний не просто так.

Тінь тихо відповіла:

— І ти думаєш… що можеш знову мене закрити?

Азраель усміхнувся.

— Ні.

Він клацнув пальцями.

І раптом весь зал засвітився червоним світлом.

На підлозі загорілися величезні демонічні символи.

Моргат різко сказав:

— Азраелю, не смій—

Але було пізно.

Символи спалахнули.

Істота завмерла.

Темрява навколо неї почала стискатися.

Азраель широко усміхнувся.

— Я не буду тебе закривати.

Його очі загорілися.

— Я знищу тебе.

Мирослава відчула, як повітря стало гарячим.

Магія в залі зростала.

Тінь Безодні раптом перестала рухатися.

А потім…

тихо засміялася.

— Ти справді думаєш…

Його голос став глибшим.

Темнішим.

— …що можеш убити темряву?

У ту ж мить усі символи тріснули.

Як скло.

Вибух темної енергії прокотився по залу.

Колони почали падати.

Підлога розколювалася.

Мирослава впала на коліна.

Чорт схопив її за руку.

— Нам треба забиратися!

— Куди?!

— Будь-куди, тільки не тут!

Моргат різко підняв руку.

Його тіні накрили їх.

— Тримайтеся!

Світ навколо почав розчинятися.

Азраель кричав щось у темряві.

Гаррагор ревів.

А Тінь Безодні тихо говорила:

— Відьмо…

Мирослава почула голос прямо у своїй голові.

— Ми ще зустрінемося.

Темрява поглинула все.

І за мить…

усе зникло.

Коли Мирослава відкрила очі…

вона лежала на холодній траві.

Над нею було нічне небо.

Ліс.

Той самий ліс, де все почалося.

Чорт сидів поруч, важко дихаючи.

— Ми… живі?

Моргат стояв трохи далі, дивлячись у темряву.

— Тимчасово.

Мирослава повільно сіла.

— Що сталося…?

Моргат відповів тихо:

— Ти відкрила щось, що не повинно було прокинутися.

Чорт додав:

— І тепер воно знає про тебе.

Мирослава відчула холод.

— І що тепер?

Моргат повернувся до неї.

Його срібні очі світилися в темряві.

— Тепер…

весь світ стане полем битви.

І в ту ж мить десь у глибині лісу пролунав дивний звук.

Не демон.

Не звір.

Щось інше.

Чорт тихо прошепотів:

— О ні…

Мирослава напружилася.

— Що ще?

Чорт повільно відповів:

— Схоже…

Тінь Безодні не прийшла одна.