Глава 5 Суд демонів

Темний зал був безмежним.

Кам’яна підлога тягнулася вперед, гублячись у червоному тумані. Величезні колони піднімалися вгору, зникаючи в чорній безодні стелі.

І всюди…

очі.

Десятки, сотні червоних вогників дивилися на Мирославу.

Вона відчула, як холод стискає груди.

— Ти привів людину… сюди? — пролунав глухий голос у темряві.

Азраель спокійно склав руки за спиною.

— Не просто людину.

Він трохи повернувся до Мирослави.

— Відьму.

У залі пройшов тихий шепіт.

Наче вітер пробіг серед демонів.

— Відьма…
— Людська магія…
— У пеклі…

Мирослава стиснула кулаки.

— Мені це не подобається, — прошепотіла вона чортові.

Чорт теж виглядав незвично серйозним.

— Мені теж.

— Що це за місце?

Він тихо відповів:

— Зал суду.

— Суду?

— Демони люблять правила… іноді.

Азраель повільно підняв руку.

І шепіт миттєво стих.

— Цей чорт, — сказав він спокійно, — вкрав у мене моє серце.

У темряві залу пролунав глухий рик.

— Злодій…
— Зрадник…
— Покарати…

Чорт закотив очі.

— Ох, почалося.

Азраель продовжив:

— Але він сховав його у своїй душі.

Один із демонів піднявся з темряви.

Його тіло було величезним, вкритим кам’яними пластинами.

— Тоді вбий його.

Азраель похитав головою.

— Якщо я це зроблю — серце зникне.

У залі настала тиша.

Потім інший голос прошипів:

— Тоді витягни його.

Азраель усміхнувся.

— Саме тому ми тут.

Він повернувся до Мирослави.

— Відьмо.

— Що?

— Ти витягнеш його.

Мирослава здригнулася.

— Я?

Чорт різко повернувся до неї.

— Ні!

Азраель спокійно продовжив:

— Людська магія може торкатися душ.

— Я не буду цього робити, — твердо сказала Мирослава.

Демони навколо засміялися.

Азраель нахилив голову.

— А хто сказав, що це прохання?

Чорт різко встав перед нею.

— Навіть не думай.

Азраель трохи здивовано подивився на нього.

— Ти її захищаєш?

Чорт усміхнувся.

— Вона мене врятувала.

— Це дивно.

— Я сам дивуюся.

Азраель повільно підійшов ближче.

Його кроки луною розходилися по залу.

— Ти знаєш, що буде, якщо вона відмовиться?

Чорт мовчав.

Азраель тихо відповів:

— Я віддам її демонам.

У залі знову загорілися десятки очей.

Мирослава відчула, як по шкірі пробіг холод.

Чорт тихо прошепотів:

— Не слухай його.

Азраель усміхнувся.

— Або…

Він підняв руку.

І раптом у повітрі з’явилося видіння.

Мирослава побачила…

свій ліс.

Свою хатину.

І демони, що повільно підходили до неї.

— Якщо ти відмовишся, — сказав Азраель, — вони підуть туди.

Мирослава зблідла.

— Там люди…

— Саме так.

Чорт тихо сказав:

— Це брудний прийом.

Азраель відповів спокійно:

— Я демон.

Мирослава довго мовчала.

Потім тихо сказала:

— Якщо я це зроблю…

— Так?

— Ти відпустиш нас?

Азраель трохи подумав.

І посміхнувся.

— Можливо.

Чорт прошепотів:

— Не вір йому.

Мирослава подивилася на нього.

— У мене немає вибору.

Вона зробила крок вперед.

У залі настала мертва тиша.

Азраель простягнув руку.

— Починай.

Мирослава повільно підняла долоню до грудей чорта.

Його серце билося швидко.

— Це буде боляче, — прошепотіла вона.

Чорт усміхнувся.

— Я вже звик до болю.

Вона почала читати закляття.

Старі слова заповнили зал.

Повітря навколо них почало світитися.

І раптом із грудей чорта почало вириватися чорне полум’я.

Демони загуркотіли.

— Серце…
— Воно тут…

Полум’я піднялося вище.

І раптом…

щось пішло не так.

Мирослава різко відкрила очі.

— Що…?

Полум’я раптом розділилося.

На два.

Азраель різко зробив крок вперед.

— Неможливо…

Чорт тихо прошепотів:

— Ой…

Мирослава дивилася на вогонь.

І зрозуміла страшну річ.

— У нього… два серця.

У залі вибухнув гул.

Азраель повільно прошепотів:

— Як ти це зробив…

Чорт ніяково усміхнувся.

— Я ж казав…

в пеклі мене не дуже люблять.

Але в ту ж мить друге полум’я раптом почало рости.

І з нього почала формуватися…

нова тінь.

Мирослава відчула, як земля під ногами затремтіла.

І тихий голос прошепотів із полум’я:

— Нарешті…

я прокинувся.

Азраель різко відступив.

І вперше виглядав по-справжньому шокованим.

— Ні…

Чорт тихо сказав:

— Так.

Мирослава прошепотіла:

— Хто це…?

Чорт повільно відповів:

— Найгірша помилка пекла.

І полум’я раптом вибухнуло темрявою.