Глава 11. Це дивовижне весілля

Це безперечно був саме той перстень, якого мій перший чоловік, барон Вольдемар Жардинський віддав на збереження жерцю, а потім втратив. Я не могла помилитися.

- Відтепер ти – королева стихій, володарка світу Мар-Мар, мати наступника, нашого сина, і моя законна дружина. І зараз дізнаєшся, як має відбутися справжня угода.

- А цей перстень… - я мовчки вказала на його долоню. – Звідки він у тебе?

Я навіть не помітила, коли перейшла на «ти», таким чином наче наперед підписавши угоду на зближення із цим чоловіком, підтвердивши, що не заперечую проти стосунків із ним, перекресливши усі попередні угоди та правила, обіцянки та священні клятви.

- Цей перстень є доказом того, що відтепер ми нерозлучні. А за законами звичайних людей – ми станемо законним подружжям.

Геть спантеличена, я й не помітила, як перстень з обсидіаном опинився в моїй руці, я лиш міцно стисла його в долоні і зойкнула, коли гостра вершина піраміди проколола ніжну шкіру.

- Кров… - помертвілими вустами прошепотіла я, здивовано спостерігаючи, як Арсеній Кадічс схиляється та злизує із моєї долоні брунатну краплину, а потім встромляє свій чомусь скривавлений палець у золоте кільце.

- Тепер моя черга, - промовив він, і мій магічний перстень із полум’яним каменем опинився на своєму звичному місці – точно лягаючи на ледь вдавлений пружок.

- То це ми щойно обмінялися обручками? – схлипнула я, помічаючи, як довкола мого зап’ястя обвивається червона доріжка із крові, яка невідь-звідки з’явилася на моїй шкірі.

- Ось так здійснюється угода, - майже засліплена дивовижним трепетом, почула я над собою гучний голос лорда, а наші долоні уже з’єдналися, пальці переплелися, і це його кров текла мені аж до ліктя.

З якогось дива я відчула невимовну радість. Хвилі щастя немов накочувалися на мене одна за одною, змиваючи усі зайві думки та хвилювання, навіть найменше напруження, так що я почувалася тієї миті легкою, немов пушинка, і такою чистою, як не була ніколи раніше.

Тим часом чорна палиця вихором закружляла по кімнаті, стала сторч та вщент розбила у вікні шибку, зникаючи геть.

Я запитально поглянула в обличчя Арсенія Кадічса, потім перевела погляд на дивне сяйво, що полилося крізь щільно запнуті портьєри і нагадувало срібну хурделицю при повні.

- Остання формальність, - міцно стискаючи мою долоню та підводячи з постелі, стаючи поряд зі мною, промовив чоловік.

Кімнату раптом заполонила чарівна мелодія, двері спальні розчахнулися настіж, стіни розсунулися – і я побачила натовп чоловіків та жінок у чорному одязі, вони щось бурмотіли та помахували в наш бік розчепіреними пальцями, наче намагаючись викликати вітер. Потім натовп розступився, і наперед вийшов священик із храму, де ми колись вінчалися із Вольдемаром Жардинський, у його руках був знайомий жезл із золотим колом, трикутником та великим зеленим каменем.

- Угода, скріплена кров’ю, - поважно промовив Великий Магістр і голосно гупнув жезлом об підлогу.

Після того довколишній простір захвилювався, почав танути й нарешті розчинився повністю. І замість спальні ми опинилися в чарівному місці.

Це був безкраїй обшир, залитий бірюзовою водою. В повітрі відчувалися квіткові пахощі, над дзеркальною гладдю пурхали білі пухнасті птахи, а під ногами стриміла скеля із блискучого каміння найрізноманітніших відтінків. Ми з лордом Арсенієм Кадічсом стояли на самісінькій її верхівці, порослій оксамитовою травою, а над нами дивовижною аркою простягалася барвиста райдуга.

- Такий обряд тобі подобається? – спитав Арсеній, і я зауважила, що тепер була одягнута в сіре розкішне плаття, поцятковане дрібними бордовими трояндочками, немов краплями крові, всередині кожної квітки поблискував діамант, довкола тремтіли срібні листочки. Моє волосся було дивним чином зібране та сховане під пишним вінком із таких же темно-бордових троянд, сріблисто-чорна фата невагомим серпанком збігала по оголених плечах та, розвіваючись, розстелялася по воді, шию прикрашало кольє із вогнистими каменями, як і в моєму персні.

Тут теж лунала та дивна мелодія, повільно переливаючись у вальс.

- Я б хотіла потанцювати, - з полегкістю видихнула я і розсміялася, так добре мені було.

- Як забажаєш, моя любове.