Глава 8. Спальня королеви

Я вкотре ступила у невідомість…

Супроводжувана служницями, повільно йшла по коридору, освітлюваному лиш спалахами магічного світла. Попереду крокувала тінь.

- Ваші покої, - нарешті дивний чоловік розчахнув переді мною стулки дверей і розчинився у сутінках.

- Навіть не знаю, радіти мені чи плакати, - сказала я, оглядаючи розкішну спальню. Сизо-блакитні стіни, меблі кольору слонової кістки, присипаної порохом, широке ліжко під багряним балдахіном, вкрите чорним покривалом.

- До ваших послуг, королево, - нізвідки вигулькнув карлик й схилився у поштивому поклоні.

- Каскудус? Здається так тебе звуть?

- А у вас гарна пам'ять, ваше величносте, - запобігливо посміхнувся чоловічок, соромливо тереблячи свого довгого носа, прикраси на його гачкуватих пальцях яскраво замиготіли. - Маю проінформувати вашу величність стосовно церемоніалу.

- Так…

- Невдовзі полудень, - він смішно шаркнув ногою, знову вклонився, - і придворні бажали б виявити вам свою пошану.

- Тобто, відпочити мені не вдасться? – супроводжувана пильними поглядами, я повільно підійшла до ліжка, нахилилася й погладила долонею лискучий атлас, а потім сіла, відчувши під сідницями доволі пружну поверхню.

- Я можу оголосити, що ви бажаєте перенести зустріч на пізнє надвечір’я.

- Так і зроби. А зараз…

Скинувши із плечей накидку, я підібрала ноги та посунулася по ліжку до подушок, відгорнула ковдру та вляглася – корона мені не заважала.

- Маю трохи поспати, - промурмотіла я, відчуваючи, як на мене хвилями накочується приємна сонливість. – Залиште мене саму.

Низько вклонившись, служниці опустили на балдахіні завіси, і я згорнулася калачиком, надіючись подрімати.

Після короткого відпочинку рішення прийде саме собою, наївно обманювалася я, або ж щось трапиться, у будь-якому разі мені не буде так лячно.

Я склепила повіки, поринаючи у солодку дрімоту.

Перед внутрішнім поглядом уже рясніли уривки снів, де я дівчиськом бігала й стрибала поміж квітів, вільно злітаючи понад землею та пурхаючи туди-сюди, немов метелик. Аж ось одна моя нога заплуталася у витких стеблах в’юнця, я кілька разів шарпнула, а потім вирішила опуститися на землю й побачити, що ж там таке. У цей час боляче ударилася об бильце ліжка й раптово прокинулася.

І яким же подивуванням було зустрітися поглядом із…

- Ажан Бучинський?! – звереснула я, широко розплющуючи очі та підводячись на ліктях.

- Тссс… Тихше, бо ще почують, - прошепотів вітчим, все ближче підбираючись до мене. Він повз по чорному атласу, а його долоні охоплювали мої литки.

- То й нехай! Гей, слуги…

- Замовкни…- його долоня хапливо лягла мені на обличчя, прикривши вуста. І я тільки марно заборсалася в його обіймах, заплутуючись у одязі та простинях.

- Яка ж ти красуня, - тим часом шепотів Ажан, притискаючи мене до свого тіла. Я відчувала, яке воно гаряче та пружне, яке міцне. – Просто неймовірно, як воно все сталося. Я закохався у тебе по вуха, чуєш?

Від почутого мої очі полізли на лоба. А як же матінка? Він що, знову за своє? Чи, може, сплутав мене з нею? Адже всі казали, що ми дуже подібні.

Я похитала головою, корона спала на бік, Ажан турботливо її поправив, розправив по подушках фату.

- Ти така розкішна у цій короні.

Якби ж я могла промовити якесь закляття!

- О, така м’якенька опушка, а це мереживо, ммм…. – його рука лягла мені на груди, пальці ковзнули по шкірі й я затремтіла.

Та де ж ті служниці? Де карлик? Якщо я королева, то як цей нахаба сюди проник?

- Це вже не вперше ти вкрита моїм плащем, чи не так?

Знову цей темно-зелений колір. Що ж сталося тоді?...

Він пильно вдивлявся в моє обличчя.

- Королева Зоріна-Анна… І ця спальня… Як добре, що ти нарешті вдома.

Ажан шепотів мені всяку дурню просто в обличчя і трохи послабив обійми.

Відчуваючи дике збентеження, я спромоглася обережно звільнити долоню і вдарила перснем Ажана в спину. Він тихо зойкнув, завмер. Тоді я вдарила дужче, зігнула ноги в колінах та штовхнула.

Голосно каркнувши, наче ворона, вітчим зіскочив з ліжка, заборсався у балдахіні.

- Йди геть, - прошипіла я й спрямувала на нього перстень. Вогняний струмінь полетів й зісковзнув вниз по завісі, в повітрі запахло смаленим.

- Приємних снів, королево, я ще прийду до тебе, - хрипко прошепотів Ажан, низько кланяючись.

- Йди геть, - повторила я.

- А якщо комусь розкажеш про мої відвідини – навіки себе скомпрометуєш. А ти ж цього не хочеш? Подумай про сина… Й - до зустрічі, - він послав мені повітряний поцілунок та щез.

Я знеможено упала на ліжко, не розуміючи – чи це було якесь видіння, чи жахливий сон. У будь-якому разі спати мені вже не хотілося, і я покликала прислугу.