Глава 5. Моя королево

Довкола заспокійливо дзюркотіли струмені водограю, на поверхні коливалися рожеві пелюстки квітів, а відстань між мною та чоловіком у кріслі нестримно скорочувалася.

Коли я повільно сходила по східцях нагору, ненароком спіткнулася й, не втримавшись, упала на коліна, просто біля ніг лорда. Моє мокре волосся розлетілося та прилипло до підлоги, та рука із перснем була витягнута вперед, і я змушена була підвести погляд.

Дивно, та вже не вперше я бачила це досконале чоловіче обличчя. Немов вирізьблене із каменю, впевнене та незворушне. Пронизливо-карі очі під густими чорними віями дивилися просто на мене, випромінюючи зневагу та могутність, широкі оксамитові брови розліталися двома чорними крильми над чистим чолом; ніс рівний, повні червоні вуста, широке підборіддя, міцна жилава шия… Шкіра королівського мага аж сяяла бронзою, міцні м’язи плечей та передпліч обплутували конури вен.

- От і зустрілися, моя королево, - протягнув він, і лише тепер його широка долоня відпустила вогняну мотузку та лягла мені на ключицю. Я хапливо зітхнула, ковтнула слину, опустила донизу погляд, не припиняючи кусати нижню губу.

Я мовчала, затамувавши погляд, покірно схилившись у вимушеному поклоні, перстень знову сяяв на моєму пальці.

- Я нічого не розумію, - нарешті спромоглася хрипко  сказати я. – Це  якесь непорозуміння, що я тут… Ви мене із кимось сплутали, або вас обманули. Насправді я ніяка не королева, а… Зоріна-Анна.

Я облизнула вуста і відчула, як чоловічі пальці доторкнулися до мого підборіддя, легенько стисли, а потім я змушена була знову поглянути у ці медові очі.

Господи, який же цей лорд нестерпно красивий, подумала я, із насолодою вдихаючи запах, що линув від його шкіри, відчуваючи одночасно приниження та захват, біль та насолоду від упокореності стояти перед цим кріслом на колінах, бути поряд із Ним.

Та що ж зі мною таке? Невже я зійшла із глузду, або ж…

- Мене зачарували? – видихнула я, не маючи сили відвести погляд та відчуваючи дрібне тремтіння в ногах, у животі, навіть - нестерпне бажання поринути в обійми, бути впокореною, зім’ятою, затріпотіти в руках цього чоловіка, мов пташка.

- Звичайно. Бо все довкола чари, - відпускаючи моє підборіддя, недбало посміхнувся він.

А я майже не застогнала від безсилля та злості на саму себе.

- Але навіщо…

- Бо твоє місце тут.

Лорд відкинувся на кріслі - й я опритомніла, хапливо вдихнула та сіла, підібгала під себе коліна і, як могла, прикрилася, паленіючи від сорому.

- Тобі немає чого соромитися, - наче прочитавши мої думки, знехотя промовив красень. – Гм… знаєш, а мене ще й досі щоразу дивує, коли хтось намагається сховати тіло під одягом, коли це недоречно.

- Але ж…

Його бездоганно окреслені вуста знову скривилися в подобі посмішки, чоловік повільно підвівся та недбалим порухом скинув зі своїх стегон мокру тканину, зробив крок у мій бік, взяв за обидві долоні й підвів з теплого мармуру.

- Не треба, - промурмотіла я, коли лорд притис моє тремтяче тіло до себе. Я уткнулася обличчям просто у його груди, відчуваючи на вустах солоний піт. Його м’язи були міцними й твердими, немов метал, у грудях щось голосно гупало.

- Ти завжди була тут, у моєму серці, - тихенько, просто мені до вуха промовив він, поклавши долоню на мою мокру голову, повільно провів по волоссю, потім по спині, ніжно пестячи, й хрипко додав: – Тепер я маю своє.

Я раптом відчула, що наче падаю, провалююся у дику безвість, мої коліна підгинаються, і я більше нічого не бачу.

- Допоможіть королеві помитися та відведіть до спальні, - наче крізь гудіння мільйонів бджіл почула я голос, що віддалявся, і тільки тепер мій погляд прояснів.

Я стріпнула головою, з подивом роззирнулася довкола. Лорд зник, його крісло пустувало, а поряд зі мною стояли дівчата в напівпрозорих сірих напиналах, тримаючи в долонях чорні мерехтливі тканини.

- Дозвольте допомогти вам, королево, - лагідно звернулася до мене білокоса красуня із фіолетовими вустами, напівприсідаючи в поклоні. Інша – зі смолянистими пасмами до стегон сміливо дивилася мені в обличчя, її зачорнений рот був прямий, мов нитка.

- Дозволяю, - втомлено прошепотіла я, відчувши нестримне бажання змити із тіла доторки.