13. Втручання.

Коли Макс вийшов з авто на власному подвір’ї, його ледь не збили з ніг. Проте, він лише посміхнувся, бо був це не невідомий зловмисник, а усього лише Роккі, який вибіг з-за рогу майстерні та стрибнув на нього. До речі, коли не найменший та досить мускулястий собака стрибає тобі на груди, дійсно, непросто встояти на ногах. А той став підстрибувати та намагатися лизнути обличчя того, кого, вже остаточно, визнав за господаря. Навіть дивно! Але – сам обрав…

-Тихо, Роккі, тихо. Фу! Я вже тут…

-Він тут таке коїв..! – сказав, з’явившись з боксу, Борис. – Хто б мене так чекав…

-Заводь собаку!

-Еге ж, універсальна порада. Як в деяких – «одружуйся»!

-А ти знаєш, якщо випадково зачинити у гаражі дружину та собаку, й повернутися за півдоби, хто з них буде щиро радий? – відповів Максим відомим анекдотом, одночасно гладячи Роккі, що стояв на задніх лапах та, здавалося, ще трохи підстрибував. Вони розсміялися. – Ну, як тут справи?

-Розподіляємо увагу.

-Як це?

-Хлопці збирають «Мерседес», а я займаюся твоїм «Кадиллаком», відриваючи їх, коли потрібно щось розібрати.

-Ну, і як, склав перелік, що потрібно? – Мова йшла про запчастини, які треба було замовити чи купити для відновлення «Кадиллака». Зробити це Макс був серйозно налаштований. Займатися цим Борису було не вперше. Він сам був зареєстрований, як приватний підприємець, та проводив таке дефектування, а потім виписував документи на ремонт. Формально Максим сплачував йому гроші, значна частина яких, втім, до нього ж поверталася за договором про спільну діяльність, адже приміщення та обладнання належали саме йому. Сенс такої операції був у тому, щоб, за необхідності, можна було показати суду документи про ремонт та закупівлю нових запчастин. Якщо автомобіль був старий, - для іномарок цей вік становив сім років та більше, - експерт нараховував знос на деталі. Страхова компанія, - якщо автомобіль був пошкоджений із чужої вини, а відповідальність винуватця було застраховано, - сплачувала вартість старих, зношених запчастин. А різницю між вартістю нових, використаних при ремонті, та старих, Верховний Суд дозволив стягувати безпосередньо з винуватця. Максим звертався із такими позовами, бо за договорами про управління майном отримував таке право. А якщо автомобіль був новіший, - тоді стягнути можна було втрату його товарної вартості. Улюблений жарт Максима був, що юридична обізнаність робить будь-який бізнес вдвічі вигіднішим, у його випадку так і було, оскільки це давало додатковий дохід, окрім, власне, того, що отримував від продажу вже відновлених машин.

-Завтра закінчу, напевно. Ми там, до речі, цікаву річ знайшли. Ти ж просив казати про усе … незвичайне…

-Щось пошкоджено?

-Ні. Скажімо, сторонній предмет. Але я не знаю, що це. Скоріше, з твоєї … парафії. Електронної.

-Ну, ходімо, покажеш.

-Сашко покаже. Це він знайшов.

-Де це було? – питав за хвилину Максим, беручи у руки дивний предмет що лежав на верстаку у кутку боксу. Беручи із подивом, - навіть Роккі принишк, - бо за усі роки роботи із автомобілями ніколи такого не бачив. Невелика коробочка, - явно щось електронне, - до якої прикріплено балон. У ньому, напевно, був якийсь газ. З балону виходить коротка трубка із якимось пристроєм на кінці, до якого, у свою чергу, йдуть проводи з коробки. А ще з неї виходить провід, досить довгий, на кінці якого – невеличка пластикова «таблетка», на ній навіть видно сліди двостороннього скотчу.

-Оце ось, - Сашко показав на балон, - було встановлено у вентиляційному каналі. Ну, знаєш, у повітроводі, яким повітря клімат-контроль до салону подає. Та ще й заживлено від проводів до вентилятора «пічки», хоча, схоже, там свій акумулятор невеличкий є.

-А ця штука? – Максим торкнувся пальцем «таблетки» на проводі.

-Її було винесено та приклеєно … майже під «торпедою». – Так на жаргоні водіїв та майстрів називали передню панель автомобіля. Ось, виходить, навіщо була така довжина проводу… - Навіщо це, як ти гадаєш? Це не від машини, не сигналізація…

-Поки що не знаю. Але, гадаю, це і є те, чим вбили водія … та моїх батьків. Те, заради чого, чи заради того, щоб його знищити, намагалися спалити тут усе. Але тепер … я його сховаю до сейфу. Недовго йому чекати свого часу. – Сховавши незрозумілий пристрій до пакету, Максим попрямував до «жилої» частини двору, по дорозі зупинившись біля того ж таки напіврозібраного «Кадиллака» та зробивши кілька зауважень щодо того, на що Борису потрібно звернути увагу при визначенні обсягу робіт та запчастин. Від геометрії передньої частини кузову, - її ще потрібно було перевірити на стенді, - до того, наскільки пошкоджено коректор фар…

Опинившись у будинку, у кімнаті, яку використовував у якості кабінету, він нахилився та піддів ключем одну з плиток, якими було викладено підлогу. Під нею виявився прихований сейф, - його Максим свого часу вмонтував туди сам, та про нього ніхто не знав. Звичайний металевий сейф, у якому зберігалися кілька тисяч доларів, був у цій же кімнаті, та служив свого роду «приманкою» для можливих злодіїв. У вмонтованому до підлоги – була значно більша сума, про всяк випадок, та документи. А тепер туди ж відправився й дивний пристрій, знайдений у «Кадиллаку».

Повернувши плитку на місце, він дістав телефон та набрав номер слідчого, який приїздив оглядати місце невдалого підпалу, - до речі, від заходу «погладити Роккі» він теж не залишився осторонь: собаку  похвалили, здається, усі. А тепер на запитання потерпілого відповів: