12. Скелет у шафі.

-Скоро твої сусіди нас захочуть вбити, - пожартував Макс, коли вони піднімалися сходами до «відьминого лігва».

-Це чому? – здивувалася Катя.

-Як це – чому? Ми аж два місця на парковці зайняли!

Вона лише розсміялася, повертаючи ключа у замку. Насправді, із тим, хто приїздить на «Порше», навряд чи захочуть зв’язуватися місцеві автовласники. А із ватажками місцевої партії пенсіонерів, які зазвичай не люблять тих, хто при їздить на авто, тим більше – дорогих, встановити добрі стосунки вдалося завдяки Роккі. Недаремно Дмитро Дмитрович та Світлана Антонівна були місцевими старожилами. Старий, до речі, продивившись відео, де пес порається із новітньою технікою, написав у відповідь: «Усім би так жити!». Сучасними гаджетами він явно навчився користуватися. Та й умови життя собаки явно схвалив.

-То … що ти скажеш? – спитала Катя кількома хвилинами пізніше, дістаючи з холодильника якусь їжу. Макс вже оцінив її кулінарні здібності. Лише дивувався, що вона їх не втратила за два з половиною роки.

Дивлячись у вікно, - на вулиці вже було, звісно, темно, - він сказав:

-Дивно це усе, насправді… Занадто багато збігів.

-Що ти маєш на увазі?

-Цей Серьога Золотий – з Черкас. Не знаю, - поки що не знаю, - навіщо йому усе це було потрібно. Але, природно, такий, як він, разом із цим Палайчуком, мають зв’язки у своєму регіоні. У поліції, у прокуратурі, можуть вийти й на суддю, якщо потрібно. А коли виникла необхідність зробити щось під Києвом… Вони послали цього незграбного виконавця, який навіть підпал вчинити не зміг.

-Не звинувачуй його, він просто не розраховував на Роккі! – До Каті явно поверталося почуття гумору, й це було добре. Та й руки вже не тремтіли.

-Я сам на нього не розраховував. Але, якщо йдеш … на подібну справу, потрібно передбачати й такі речі. Хоча, як би він впорався із пітбулем, якщо чесно, навіть не знаю. Але справа не у тому… Усе це надто добре підготовлено, щоб вони … покладалися на випадковість. Або просто нею скористалися. Тому ми вважаємо, що твого вітчима вбили. Так?

-Мабуть, так, - погодилася вона. Та подумала: мамі, можливо, буде легше, якщо … Костя загинув не випадково. Хоча – хтозна… До того ж, в них із Миколою, здається, усе добре. Принаймні, так їй здалося… І точно вже Катя не збиралася у це лізти. – Хоча … не розумію, як саме вони це зробили. Якщо експерт нічого у гальмах не знайшов…

-Тоді питання: звідкіля вони знали, що аварія  станеться саме у Черкаській області? Щоб її розслідували тамтешні поліцейські, а розглядав тамтешній суд? Що б не зробили із авто, але цей Костя, як ти його називаєш, їздив переважно Києвом та поряд. Правильно? А їм були потрібні «свої». Інакше … вони б не забезпечили результат.

-Так. Насправді… Валентин Олександрович дивувався, коли … прокурор попросив довічне. Казав, що такого із жінками майже ніколи не буває, а якщо й буває, то … якщо вона сама когось ножем поштиркала, та ще й не одну людину. А щоб, як у моїй справі… Я сама навіть… А, ти ж до районного суду не їздив. Я … не могла повірити. Та у останньому слові сказала, що я невинувата, але якщо вони хочуть… То шкода, що скасували смертну кару. Це краще, ніж на усе життя… - На очах дівчини з’явилися сльози. – А ти мене врятував, а потім кажеш, що дякувати непотрібно…

-Непотрібно. Давай до справи… Так от, навіть, припустимо, вони знали, що твій вітчим поїде до Одеси. Траса проходить чотирма областями: Київською, Черкаською, Миколаївською та Одеською. Як вони могли знати, що аварія станеться саме там, де їм потрібно?

-Уявлення не маю. Це ти … займаєшся машинами, тобі краще знати!

-У тім-то й справа, що я теж не розумію. А от друге – ще більш дивно. Дуже схоже, що … Костя був випадковою жертвою, а метою усього цього, - саме ти.

-Ти вважаєш, вони … можуть спробувати ще раз? – поставила Катя цілком логічне питання. Але Максу залишалося лише похитати головою:

-Це ми дізнаємося, коли … зрозуміємо, хто вони такі, - бо цей Золотий може бути лише виконавцем, або, точніше, посередником, - та що їм, власне, треба. Від тебе, чи від когось іще… Тепер ти розумієш, що це конче потрібно зробити. Так от, питання саме у тому, навіщо. Твій блог, вибач вже, причиною бути не може. Уся … операція коштувала, можливо, дорожче, ніж ти на ньому заробила за увесь час. До того ж, кому він заважає? Конкурентів в тебе немає, а якщо й були б, то зацікавлений глядач міг би дивитися і тебе, й їх… Реклама – здебільшого автоматично ставиться. Окрім Інстаграму. Там просто немає таких … інтересів, щоб мало сенс витрачати такі гроші. Тоді – навіщо..?

-Не знаю…

-Отож… А треба нам знати. І ще… хтось змусив цього Когутова написати записку… Не уявляю, як. Але у цій записці є одна дивна деталь…

-Те, що він знав, як тут усе виглядає, хоча ніколи не бував..?

-Ні, це якраз – не дивно. Той, хто надиктував йому, знав. Можливо, дивився твій блог, але, оскільки там  описувався не лише кабінет… Скоріше за усе, хтось сюди вліз у твою відсутність, та усе сфотографував. Ти не пригадуєш … відчуття, що тут побував чужий? Сигналізації-то в тебе немає…

-Ні. А що … дивного у записці? Те, що там не було нічого про те, що саме зробили із машиною?

-І не це. Їм непотрібна була конкретика.  «Кадиллак» зараз розбирають, і ми, рано чи пізно, зрозуміємо, що там зробили. Якщо зробили… Ні, тут дивною є інша деталь. Когутов писав, що ти, коли … вмовляла його, посилалася на те, що Костя твою маму ображає, та навіть б’є.