10. Спадок відьми.

Катерина, провівши Макса, через деякий час стала збиратися у власних справах. А саме – до найближчого відділення банку, де потрібно було відновити картки. Проблем із цим не виникло, от тільки готові вони мали бути за десять днів. Співробітниця банку, щоправда, була здивована, що в клієнтки змінився одночасно й телефон, до того ж, та давно не зверталася до банку. А тепер картки втрачено…

-Я довго … була відсутня, - пояснила Катя.

-І втратили картки? – Менеджер щось подивилася у комп’ютері. – Ви їх комусь передавали?

-Насправді, я … сиділа у в’язниці, - повідомила Катерина. І тут же додала, щоб в дівчини за столом навпроти не склалося непотрібного враження: - Але мене виправдали та звільнили, і от…

-Вибачте … а скільки часу? – чомусь спитала та.

-Майже два з половиною роки. А що?

-А те, що по ваших рахунках … були операції. Якщо ви увесь цей час не мали доступу…

-Нічого собі! – Менеджеру вдалося Катерину здивувати, й вона цього не приховувала. – Як це може бути? У камері точно вже банкомату не було! Та Інтернету теж. І купувати там не було, чого та де.

Вона бачила, що співрозмовниця не знає, як поводитися. Мабуть, вперше спілкувалася із людиною, яка каже, що сиділа у в’язниці. Принаймні, на роботі…  Катя сама собі дивувалася, як спокійно розповідає про це. Бо добре пам’ятала це відчуття безпорадності … та відчай… Та, якби не Макс… Але зараз перед ними стояла практична проблема. Й дівчина за комп’ютером сказала:

-Не знаю… Можливо, зможе розібратися наша служба безпеки? Повідомити їх?

-Спочатку скажіть… Там в мене, взагалі, гроші залишилися?

-Так. – Менеджер назвала суми на обох картках. Та, на яку надходила плата за рекламу, «схудла» чи не наполовину, але все-таки – грошей залишалося досить, щоб можна було, принаймні, жити якийсь час. – До речі, остання операція … була позавчора.

-Нічого собі! – Це означало – коли сама Катя була вже на волі! Яке, все-таки, нахабство! Хто б це не був. А чи знав він..? Можливо, просто отримав доступ до даних про рахунок, що не використовується? Потрібно порадитися … із мамою та Максом. – Знаєте, що? Зробіть мені, якщо можна, роздруківку. За увесь цей час. Я … з’ясую, та, якщо будуть підстави, повідомлю службу безпеки, добре?

-Давайте так. Тільки, якщо буде щось підозріле… Не забудьте, будь ласка. Це потрібно і нам, і вам…

Повертаючись додому, - до відділення потрібно було пройти кілька кварталів, - Катя сама собі дивувалася: навіть не уявляла, що може відчувати таку лють. Це ж треба! Поки її упекли за грати, та сподівалися, що довічно, поки вона даремно втратила ці два з чимось роки, - хтось її ще й обікрав! Вона зателефонувала матері, - тій все одно майже не було чого робити. Поговорити із донькою Ольга Опанасівна завжди була рада. Але у цьому випадку могла лише поспівчувати.

-Навіть не знаю, що тут треба зробити. Можливо, служба безпеки дійсно…

-А що вони зроблять? Це – якісь Інтернет-магазини, купівля музики, і таке інше… Як вони зможуть дізнатися, хто це...?

-Можливо, Максим щось тобі порадить? – припустила мама. Це вперше вона сама запропонувала до нього звернутися. – Напевно, він розуміється на цьому краще за мене.

-Звичайно. Обов’язково, - пообіцяла Катя. – Він, принаймні, щось запропонує…

-Можливо, не лише… - Ольга Опанасівна зробила паузу. – Як би там не було, а він для тебе, дійсно, стільки робить, не кажучи вже про … саму справу…

-Так. Я навіть не знаю, за що мені так пощастило, - посміхнулася Катя. Вона вважала, що потрібно сказати саме так. Принаймні, скандалів через Макса мама точно не буде влаштовувати. – Він, до речі, сьогодні якраз із «Кадиллаком» нашим возиться…

-А ти не захотіла подивитися?

-Ні. Не хочу… - Катя зітхнула, а потім коротко розсміялася. – Краще вже займуся … відьомськими справами.

-Ох, краще б ти не жартувала так! – Насправді, Ольга Опанасівна багато разів чула від доньки, що для тієї усе це – лише предмет історичного захоплення, але … до кінця не вірила, що вона не вірила…

Закінчувала розмову Катя, вже сидячи на лавці біля власного під’їзду. Потім піднялася до квартири та перейшла до другого пункту плану на день. А саме, - взяла одну зі старовинних книг, що стояли на полицях у «кабінеті відьми». Її цікавили історії жінок, яких звинуватили у чаклунстві, але виправдали, або їм вдалося уникнути страти іншим чином. Але вже третя історія… Вона, подивившись на малюнок у книзі, якийсь час сиділа нерухомо. Потім, залишивши книгу розкритою, взяла іншу. Не задовольнившись тим, що можна було прочитати вдома, - увімкнула ноутбук, подумавши: довго завантажується, потрібно буде, коли отримає … повний доступ до грошей, придбати новий. Відкрила пошуковик, ввела кілька запитів, спочатку російською, потім англійською.

Замислилася, дивлячись на екран, де була відкрита одна зі статей. Потім знову зателефонувала матері, - та була здивована цим, а ще більше – питаннями, які стала ставити Катя. Але, звісно, відповіла. Чим спонукала доньку ще більше замислитися.

На усе це пішов час. І вже по обіді вона почула дзвінок телефону. Точніше, мелодію, яка означала: телефонує Макс. Та, як вже стало звичним, розпочав з жарту: